«Чули вибухи, щось тріщало, підлога підскакувала» – родина електромонтера з-під Чернігова потребує допомоги на відбудову

Російська армія зруйнувала велику кількість будинків на Чернігівщині. Події, які довелося пережити власникам цих осель, можна прирівняти до пекла. Люди втратили все, що наживали протягом довгих років. Ми продовжуємо розповідати історії тих, хто не здається та готовий відновити своє життя. Цього разу своєю історію поділився простий електромонтер «Чернігівводоканалу».

Олексій та Тетяна Сусло, Фото: Валентина Гавриленко

Олексій Сусло разом зі своєю дружиною Тетяною та дітьми переїхав у Старий Білоус майже 9 років тому. Родина купила будинок, де були лише голі стани, дах та освітлення. Сім’я 8 років перетворювала його у затишну оселю: добудували 2-й поверх, щоб діти мали окремі кімнати, утеплили дім ззовні, поставили нові вікна та двері, підвели воду та зробили опалення. Відремонтовану хату укомплектували новими меблями та необхідною технікою. До 24 лютого у будинку проживали Олексій, Тетяна, їхній син, донька, двоє котів та собака. Здавалося б уже все є, діти виросли, можна відпочивати, але ж ні… Розпочалося повномасштабне вторгнення.

«У НАС УСЕ ДОБРЕ. 11:00»

О пів на п’яту 24 лютого син Олексія розбудив батька та повідомив, що йому негайно потрібно їхати на роботу, а через трохи сім’я почала чути вибухи.

«Зі сторони Дніпровського чи Гончарівського ми чули вибухи, було страшно. Спочатку не розуміло що до чого, але потім офіційно оголосили, що росія напала на нас. Донька виїхала з міста, хотіла щоб і ми поїхали, а в нас 2 котів, собака і будинок, куди все життя вкладали. Ми залишилися у будинку, ще не розуміли, що може статися. Син попросив у перший день машину забрати з Чернігова, щоб вона не стояла там, тож я забрав. Тоді в голові не вкладалося, що у ХХІ ст. таке можливо, ніхто не міг повірити» – розповідає Олексій.

З часом лінія фронту стала набагато ближче. Через Старий Білоус проїжджала українська військова техніка, а неподалік села постійно лунали вибухи. Родина Сусло разом зі своїми сусідами похилого віку, після прильотів поруч, ховалася у погріб. Зв’язок був дуже поганий, тому зателефонувати дітям майже не вдавалося. Олексій згадує:

«Телефонувати взагалі виходило дуже рідко. На 2-й поверх піднімешся, упіймав зв’язок і сидиш не рухаєшся. Страшно було, але ж треба зв’язок тримати. Коли взагалі не виходило телефонувати, то ми відправляли повідомлення, але вони дуже довго доходили, йшли годинами. Коли ми це зрозуміли, то почали писати час відправлення, щоб розуміти, що і коли відбувається, вони теж так писали, наприклад: «У нас усе добре.11:00».

«ОБСТРІЛ ТРИВАВ 20 ХВИЛИН, АЛЕ ЦЕ БУЛО ЯК ВІЧНІСТЬ»

Найстрашніша ніч подружжя була з 8 на 9 березня, коли росіяни обстріляли житлові будинки. Саме тієї ночі Олексій та Тетяна втратили все, але зберегли життя.

«8 березня десь о 23:50 почався обстріл. Того вечора ми тільки піднялися із підвалу, уже спати хотіли, тільки лягли й задрімали, як тут почали гатити. Коли був обстріл, ми знаходилися у будинку. Після першого прильоту хотіли вибігти на вулицю, а там уже двері понівечені, і пожежа розпочалася. Загальний обстріл тривав 20 хв, це було як вічність.» – згадує Олексій.

«Ми у крайній кімнаті полягали, ще 3 снаряди прилетіло,» – розповідає Тетяна, – «щось тріщало, падало, чули вибухи, підлога підскакувала але нам було все рівно, головне що живі. Трохи стихло все, ми до дверей, а вийти неможливо, виходили через вікно».

«Встигли узяти куртки,» – продовжує Олексій, – «а в куртках паспорти були, уже у звичку увійшло мати при собі документи. На будинок документи залишилися, бо за кілька днів до цього ми їх зібрали і впустили у підвал. Більше нічого врятувати не вдалося. Я вискочив у двір, 2 машини горить, гаража уже немає. Пожежники приїхати не могли, бо обстріли, сусіди з відрами прибігли гасити, але це не допомогло. Ми вже розуміли, що нічого з будинку врятувати не виходить, бо дуже палало все. Ми переймалися, щоб не почали горіти сусіди, але на щастя вогонь не перейшов».

Тієї ночі сусіди прийняли подружжя Сусло до себе. Наступного ранку Тетяна та Олексій побачили результати обстрілів: 2-поверховий будинок перетворився у згарище, машину сина відкинуло до сусідів, автомобіль батька опинився на іншому боці подвір’я, залізна ворітниця перелетіла через 2 будинки а стіна деформувалася. Тетяна говорить:

«Шкода, що не врятували всі фото та відео. Не врятували дитячі речі, хотілося б щось залишити, і сину з донькою хотілося щось своїм дітям показати. Але нічого не залишилося».

9 березня подружжя виїхало у Чернігів до сестри Олександра. У місті з’явився зв’язок, і їм вдалося повідомити дітей про лихо.

«Повідомити дітям – це було найтяжче. Вони сильно засмутилися, але казали: «Головне, що ви живі» – згадує Олексій.

«ВОНИ НАМ ДУЖЕ ПІДНЯЛИ НАСТРІЙ, НЕ ДАВАЛИ ВПАСТИ ДУХОМ ТА ПОДАРУВАЛИ НАДІЮ»

Майже одразу, коли окупанти покинули Чернігівщину, Олексій та Тетяна поїхали до рідної землі. Вони були позитивно налаштовані, готові до відбудови, але все змінилося, коли чоловік та дружина знову побачили ті руїни. Олексій розповідає:

«Приїхав, походив, подивився на все це, і руки опускаються. Нас дуже підтримували діти, син говорив: «Нічого, батьку, відбудуємо», та й люди у нас не байдужі, дуже допомагали. Наша знайома Ірина займається волонтерством у «Бо Можемо». Вона приїхала, налаштувала усіх на роботу, приїхали її брат та знайомі допомагати. Дівки – вогонь, вони всіх направили, не давали сумувати. Ці люди – великі молодці, ми дуже вдячні Ірині та команді. Більше ніж за місяць(на вихідних працювали) ми вивезли 6 камазів сміття. Вони нам дуже підняли настрій, не давали впасти духом та подарували надію».

Окрім цього організація «Бо Можемо» допомогла родині з вікнами та частиною матеріалів. Отримала допомогу сім’я і від Червоного Хреста. Наразі чоловік та дружина мешкають у Чернігові, у брата Тетяни. Великих заощаджень подружжя не має, тому навіть не знає, коли знову зможе заїхати у рідні стіни. Щоб повернутися у свою оселю, Олексію та Тетяні треба зробити опалення, доробити стелю, підлогу та поштукатурити. На матеріали потрібна велика сума, яка є неосяжною для цієї простої, працьовитої української родини. Ми звертаємося до усіх небайдужих та просимо допомогти коштами Олексію та Тетяні Сусло, щоб вони мали змогу знову жити вдома.

Карта для допомоги: Сусло Олексій Станіславович – 4149 4993 8076 0957

Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група