Руйнівні «подарки» «руського міру»: чим живуть чернігівці на дерусифікованій вулиці Глухівській

Єдине місце, де на вулиці Глухівській можна побачити її сучасну назву, світлина Сєргєя Карася

Якщо ви у центрі Чернігова, скажімо, на Красній площі, запитаєте у перехожих: «Підкажіть, де вулиця Радищева?», - найімовірніше, ніхто вам не допоможе. Немає вулиці Радищева навіть на GoogleMaps. Проте у 2022-му цю вулицю, яка знаходиться на Бобровиці, неподалік від того місця де Чернігів переходить у Новоселівку, знайшли російські окупанти. Через що майже всі будинки на вулиці Радищева були або знищені, або пошкоджені.

А вже у 2023-му році вулицю Радищева та два однойменні провулки чернігівська міська рада перейменувала на вулицю та провулки Глухівські.

Тож ми побували на вулиці Глухівській, а також 1-му та 2-му провулках Глухівських та поговорили з місцевими про те, як вони пережили період облоги міста, чи читали російського письменника Радищева та як ставляться до дерусифікації власної вулиці.

Чого вона Глухівська?

Як виявилося, навіть мешканці вулиці Глухівської не знають, чому її назвали саме так. Більшість припускає, що Глухів – це прізвище якоїсь історичної постаті. Але насправді все інакше:

-Назву вулиця та провулки отримали на честь міста Глухів – гетьманської столиці у 1708-1764 роках (від спалення Батурина і допоки існувала посада гетьмана), - пояснює колишній член групи з перейменувань при Управлінні культури і туризму Чернігівської міськради, а нині – військовослужбовець ЗСУ Сергій Горобець. - За часів Русі Глухів був значним удільним містом Чернігівського князівства. До того ж свого часу, короткий період у 1663-1665 роках, існував навіть Глухівський козацький полк. Ну і до 1939 року місто входило до Чернігівської губернії, а потім -області. Лише з утворенням Сумської області в 1939-му, увійшло до її складу.

Параска

Вулиця Глухівська відверто невелика. Тим не менш, тут є «верхня» та «нижня» частини: починаючись «унизу», вулиця відчутно йде у гору.

Хоча руйнування тут усюди. І починаються вони не «знизу» та не «з гори», та і далеко не на вулиці Глухівській – для чернігівців давно не таємниця ступень руйнувань, яких зазнала Бобровиця.

Саме напочатку вулиці живе пані Параска:

-Ми живемо тут з 1974-го року. У чоловіка була велика родина – шість дітей. Хлопці попідростали, тож чоловіку далі ділянку. Коли обстрілювали, були тут. До 12-го березня сиділи у погребі. А потім тут вже було неможливо: наш гараж розбомбило, приїхав зять: «Боже, як ви тут сидите!», - нас вивезли. 10 днів сиділи у магазині «Сільпо» у «Дружбі» (наразі – ЦУМ, - прим.), у підвалі. Спали на палетах (піддонах, - прим.), а потім виїхали в Івано-Франківську область.

У родини пані Параски, ще до того як вона виїхала з небезпечного району, розбомбило гараж – там згорів «Москвич», що належав зятю пані Параски. Чоловіка забрали в армію, коли родина перебувала на Франківщині, зараз він служить під Бахмутом.

А вже після виїзду господарів, біля будинку розірвалася міна – пошкодило дах.

-В нас двоє дітей: одній 4,5, іншій 9 років, тож волонтери з «Іскри добра» нам допомогли зробити дах. Від міської ради отримали 15 тисяч, адже в нас зруйновано 50% будинку, - розповідає пані Параска. – Війна закінчиться, сподіваюся, нам допоможуть відновити, побудувати. В нас попсувалися меблі від дощів….

Жінка жалкує, що перед евакуацією не винесла з напівзруйнованого гаражу велосипеди – тоді у небезпечне місце бабусю не пустив онук. Але до закінчення облоги ровери «не дожили» – згоріли через одне з влучань російського снаряду.

Вона каже, що російського письменника Радищева не знає. Щодо перейменування вулиці на Глухівську відповідає так:

-Мені особисто все-одне. Ми вже звикли. У документах вже Глухівська, платіжки приходять на Глухівську.

Лідія Федорівна

На горі вулиці, там де Глухівська перетинається з 2-м провулком Глухівським, у, напевне, найбільш веселому будинку в окрузі живе пенсіонерка Лідія Федорівна. Паркан її дому розфарбований у жовто-рожеві кольори, двері – у фіолетовий.

Жінка провела у Чернігові весь час облоги.

-Ми тут живемо десь 40 років. Чоловік вже помер – п’ятий рік як. Я живу сама. Як війна йшла, була у підвалі 9-поверхівки, кожного дня ходила до дому – тут були собаки (два пси дійсно гавкають, намагаючись вставити своє слово у розмову, - прим.), курочки… В мене побило дах з боку городу, вікна. Половину даху допомогли накрити волонтери та вставили одне велике й одне мале вікна, - розповідає Лідія Федорівна.

Паркан жінка фарбує сама. Каже, що такі кольори обирає, бо це їй на радість.

У Лідії Федорівни досі не вставлені частина вікон на другому поверсі (вони забиті плівкою), там же є пошкодження над частиною даху. Пенсіонерка навіть трохи ображається на волонтерів, які вирішили не перекривати дах у цьому місці, так як кімната не житлова.

Письменника Радищева жінка також не знає. А ось свою думку щодо перейменування вулиці та двох провулків не сформувала.

Марія Іванівна

Будинку, який знаходиться буквально навпроти від дому Лідії Федорівни, пощастило менше – його зруйнували повністю. На ділянці залишилися лише гараж та напівзруйнований сарай, що тримається «на чесному слові». Родина живе тут кілька поколінь:

-В нас був високий паркан, красивий. Але під паркан впала бомба. Завдяки гаражу не загорівся сарай, але хати вже немає. Там стільки всього згоріло. Інструментів… там все було, - розповідає Марія Іванівна, яка, разом зі своїм чоловіком, поралася по городу. – Хоч би хтось з волонтерів допоміг нам розібрати сарай. Там погреб в нас. Але скоро обвалиться усе…

Але все ж на ділянці є ще дещо, крім сараю та гаражу, що кидається в око – це яскраві бджолині вулики. Їх було 12. Але більшість спорожнили, проте все ж два рої минулого року прилетіли та зайняли «вільні будиночки».

Перед початком широкомасштабного вторгнення тут жив син пана Володимира – чоловіка Марії Іванівни. Потім родина виїхала на Козелеччину.

Саме син займався питанням допомоги від міської ради. Волонтери надали родині деякі будматеріали та буржуйку, проте для відбудови цього категорично мало.

А ось допомогу від ПРО ООН, яку отримували деякі чернігівці, Марія Іванівна та її родина отримати не змогла, хоч й хотіла. Їй кажуть, нібито допомогу вони вже отримували (як так сталося – жінка не розуміє)…

Радищева Марія Іванівна також не знає й не читала. Що вулиця названа на честь міста Глухів вона не знала (думала, що Глухів - то історична постать).

Інна

Трохи далі, на розі 2-го Глухівського провулку та вулиці Сагайдак (Ніна Сагайдак – радянська школярка та партизанка, що була розстріляна націстами у сучасному місті Сновськ, - прим.) родина ремонтує будинок: саме йде заміс цементу.

-Ми купили будинок десь за 3 місяці до початку широкомасштабної війни – наприкінці 2021-го. У лютому почалася війна й все… Будинок постраждав на 80 %. Ми спочатку були тут – ховалися у погребі, а потім, за два дні до того як в наш будинок влучило, виїхали з міста. Психологічно було важко, коли воно постійно літає туди-сюди й ти не знаєш ані куди воно, ані звідки. 8 березня ми вирішили, що треба їхати. Вже не було ані світла, ані газу, ані води. З малою дитиною було зовсім важко, - згадує пані Інна.

Про те, що в їх будинок влучили, родина дізналася від сусідів. Як каде пані Інна, у відновленні допомагають волонтери з організацій «Рокада», «Аніка» та «Бо Можемо!» (вони надавали будматеріали, вікна) та, трішки, міська влада. Але переважно все доводиться робити власними силами:

-Так як будинок був зруйнований на 80% (в нас залишилася одна стінка), ми все відновлювали: від фундаменту до даху. Зараз зроблений тільки фасад. У середині ще нічого не зроблено. Так як після влучання йшли дощі, все попадало, намокло… У середині пошкоджено майже усе. Коли ми приїхали – все було зовсім в неякому вигляді…

Про Радищева пані Інна також не знає. А про дерусифікацію та нову назву 2-го Глухівського провулку каже так:

-До дерусифікації ставлюся позитивно, адже треба все це викорінювати. Але можна було б придумати трохи кращу назву. «Глухівський» – звучить трохи пригнічено. Хоча у Глухові ми були. Ставлюся до цього міста нормально, - додає пані Інна.

Трохи суб’єктивного від автора

Напевне, це був найбільш складний репортаж, який довелося створити після початку широкомасштабного вторгнення. Бо більшість мешканців вулиці Глухівської та двох однойменних провулків спілкуватися відмовлялися. Хтось посилався на зайнятість з ремонтом, хтось казав: «Та спілкувалися ми вже з журналістами, нічого ж не зміниться, набридло», - махав рукою та йшов далі.

На вулиці стоять кілька тимчасових будинків, віддалено схожі на модульні, що встановлює влада (тільки ці стоять поодинці). Скоріш за все, їх встановили тут волонтери. Але з власником жодного з них, на жаль, поспілкуватися не вдалося.

Не все так однозначно й у поглядах місцевих:

-Влада, бачиш що ця влада зробила! - казав журналісту чоловік років 60-65, стоячи біля одного з пошкоджених будинків на 1-му Глухівському провулку.

На уточнююче запитання: «Так це ж зробили росіяни», чоловік відповів так:

-Росіяни – такі ж *** (матне слово, що означає нехороших людей, - прим), як й наші. Нічого не допомагають, нічого не роблять… - сказав він, й додав, що не хоче спілкуватися з журналістами.

Підняв чоловік й дійсно важливу тему: чи змінить чернігівська влада таблички на перейменованих вулицях. Бо наразі на дерусифікованій вулиці Глухівській та обох однойменних провулках можна зустріти лише стару, проросійську, назву – вул. Радищева. Лише власники одного з будинків крейдою закреслили «Радищева» й написали на паркані «Глухівська»…

Дійсно, змінюючи назву «на папері», непогано б було її змінити й візуально.

Як нам наприкінці 2022-го року обіцяли у міській раді, заміна табличок дерусифікованих вулиць запланована на цей, 2023-й рік. Будемо чекати.