«Всі, хто залишилися в місті, стали єдиним цілим» – історія чернігівського рятувальника Юрія Трояновського

Кожного року 17 вересня своє професійне свято відзначають ті, хто першим приїздить ліквідовувати надзвичайні ситуації, завжди готовий надати допомогу та продовжує працювати навіть коли є загроза обстрілу, адже вони – рятувальники. Це люди, якими захоплюються діти та яким довіряють дорослі. Тож на честь професійного свята ми поспілкувалися з чернігівським рятувальником, щоб дізнатися більше про його роботу.

Начальник караулу пожежно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення, капітан служби цивільного захисту Юрій Трояновський уже 11 років працює в ДСНС. Його робота – це ліквідація пожеж, наданні допомоги та порятунку людей з різноманітних надзвичайних ситуацій.

Юрій Трояновський, Фото: Валентина Гавриленко

«В СЕРЕДНЬОМУ НА СЕБЕ ОДЯГАЄМО ПОНАД 30 КГ»

Стати рятувальником Юрій хотів ще в школі зі старших класів, але, після її закінчення, не одразу потрапив до пожежної частини. Отримати роботу чоловіку вдалося вже після служби в збройних силах. Юрій Трояновський говорить:

«На початку було важко в плані того, що багато нової інформації, яку треба засвоїти. Та мені вдалося швидко освоїтися. Фізично це теж складно, але я вже був підготовлений, ще після школи займався спортом на факультеті фізичного виховання, часто тренувався. Також паралельно з роботою я був у команді з пожежного спорту, бігав, займався. З цим проблем у мене не було, оскільки я був фізично загартований».

Робота пожежника не легка, як і його спорядження, тож не дивно, що вона потребує хорошої фізичної підготовки.

«Обов’язково потрібна сила та витривалість. На виклик треба одягати спорядження, ЗІЗОД (засіб індивідуального захисту органів дихання), який важить більше 14 кг. В середньому на себе одягаємо понад 30 кг. Такожробота вимагає швидких дій та концентрації».

«ТОДІ У МІСТІ БУЛО НАЧЕ В МАЛЕНЬКОМУ СЕЛІ – З КОЖНИМ ВІТАВСЯ»

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Юрій Трояновський зі своїми колегами чергував на зміні. Близько 5-ї години ранку вони отримали повідомлення з прикордонних підрозділів про початок руху ворожої техніки. Рятувальник згадує:

«Я почав розсилати колегам з підрозділу повідомлення про «Збір-аварію». Ніхто не розумів, що відбувається. 24 лютого я перебував тут до обіду, а наступного дня ми були переведені на посилений режим. Знову прийшов на чергування, і вже 25-го горіла будівля СБУ. Ми залучалися, але була метушня, не розуміли спочатку що та як, адже це не були звичайні ліквідації пожеж, ми не знали чого чекати».

Під час окупації Чернігівщини всі підрозділи ДСНС були переведені в постійний режим несення служби. Рятувальники 1 місяць, 1 тиждень і 1 день цілодобово знаходилися в підрозділі та реагували на всі надзвичайні ситуації. Та все ж іноді Юрію та його колегам вдавалося не надовго відлучитися до родини. Чоловік розповідає:

«Була можливість потрапити додому, до сім’ї, погодувати тварин. Моя родина (дружина та двоє дітей) перебувала до 11 березня у Чернігові, про що я з часом почав шкодувати. Тож, коли з’явилася можливість – вони поїхали, і я видихнув з полегшенням».

Підтримка сім’ї у ті часи була необхідна, але не менш важливу роль відігравав моральний дух серед рятувальників та взаємодія з населенням.

«Ми підтримували один одного, готували їжу, якою б скрутною не була ситуація, ми жартували, панувала дружня атмосфера та сильний моральний дух. Населенню допомагали з водою, можливістю зарядити телефони, а люди харчі приносили. Завозять зранку молоко, люди під обстрілами забирають і діляться з нами. Всі, хто тут залишилися, стали єдиним цілим, один одного підтримували. Тоді в місті було наче в маленькому селі – з кожним вітався. Люди, які тут залишилися, розраховували на допомогу рятувальників. Вони приходили і казали: «Хлопці, ми десь почули, що ви виїхали, а ви тут». Люди раділи коли бачили, що їх не покинули, і в разі надзвичайної ситуації хтось прийде на допомогу».

«КОЖНУ ХВИЛИНУ ПЕРЕКРИТТЯ ЧИ ПРОСТІНОК МОГЛИ ЗРУЙНУВАТИСЯ, АДЖЕ БУДІВЛЯ БУЛА ПОШКОДЖЕНА»

Працювати на території, яка потерпала від російських загарбників, було надзвичайно важко. Робота ускладнювалась багатьма факторами

«Це були незвичайні пожежі», – згадує рятувальник, – «після обстрілу горів не один будинок, або господарча будівля, а ледь не вся вулиця. Була задача зупинити поширення вогню. Вода закінчувалася швидко, поповнити запаси було проблематично. Якщо починався обстріл, то робота закінчувалася. Нам потрібно було не тільки загасити й врятувати, але паралельно зберегти себе та техніку».

Небезпека завжди переслідувала ДСНС-ників, оскільки після кожного обстрілу була загроза повторного. Рятувальники їхали виконувати свою роботу розуміючи всі ризики. Юрій Трояновський згадує:

«Були випадки, коли ворог використовував касетні боєприпаси. Або ж у приміщеннях, які треба загасити, були не розірвані вибухонебезпечні предмети, чи з елементами самоліквідації, що могли здетонувати. Та ми не надавали цьому великого значення, просто виконували свою роботу».

Герой нашого інтерв’ю також брав участь у ліквідації наслідків ворожого авіаудару 3 березня в багатоповерхівку на Чорновола.

«Коли ми приїхали, там було багато травмованих та загиблих. Постраждали і люди, і тварини. Ми пішли у під’їзди, десь щось довелося зрізати, десь було відчинено. Навіть якщо люди й не травмувалися, то в них був шок, вони забилися в куточок, і щоб якось привести їх до тями та вивести, треба було сказати кілька слів. Заважала масовість,бо в буденному житті – це одиничні випадки, коли немає загрози обстрілу. А коли вже зруйнована багатоповерхівка, і поруч багато пошкоджених будинків, близько 50 загиблих та велика кількість травмованих, то це відбувається на іншому рівні. Ми максимально намагалися допомогти людям, працювали швидко, злагоджено, розуміли, що робити, але в міру своїх можливостей. Кожну хвилину перекриття чи простінок могли зруйнуватися, адже будівля пошкоджена» – розповідає Юрій.

Чернігівським рятувальникам у період лютого-березня довелося бачити багато лиха, якого накоїв ворог. Але ситуація, яка залишиться у пам’яті нашого героя на все життя – це отримання травми внаслідок обстрілу.

«Ми з колегою отримали травми на Подусівці з 11 на 12 березня. Ми були на цистерні, заправлялися, тільки почули звук гул літака, і просто розуміємо, що вже лежимо на землі. Нас хлопці під стінку відтягують, а тоді починаємо розуміти, що ще й щось болить. Це було дуже близько та швидко, але фортуна була на нашому боці, нас лише вибуховою хвилею зачепило. Я вважаю, що нам сильно пощастило» – згадує рятувальник.

«МЕНЕ В ТОЙ МОМЕНТ НІБИ ПОВЕРНУЛО У ЛЮТИЙ-БЕРЕЗЕНЬ»

Повернутися до відносно звичного життя Юрію вдалося швидко, та на серці був сум, адже родини ще пів року не було поряд. Пережите у лютому та березні 2022 року наклало свій відбиток, аж ось знову 19 серпня росія завдала ракетного удару.

«Хлопці поїхали на виклик», – розповідає Юрій Трояновський, – «а ми зібралися караулом і чергували в підрозділі. Тобто безпосередньо на місці події ми не працювали, але за потреби долучилися б. Я чув цей вибух, і одразу зрозумів, що це не робота ППО, а це якийсь приліт. Виникло неприємне відчуття, розуміння, що десь зараз є руйнації і можливо жертви. У нашому місті інша атмосфера, і мене в той момент ніби повернуло у лютий-березень».

Рятувальники змушені постійно під час роботи стикатися з людським горем та трагедією. Та вони теж живі люди, тож як і у всіх, у них іноді може виникати апатія та опускатися руки. Але думка про те, що на тебе сподівається велика кількість людей, завжди підіймає моральний дух.

«Треба бути морально готовим робити свою роботу, інакше ніяк. Багато моїх знайомих зараз на військовій службі, рідний брат теж. І коли згадуєш цих хлопців, які зараз у складнішій ситуації, розумієш, що треба працювати далі. В моєму підпорядкуванні є люди, яким треба давати гарний приклад та мотивацію працювати» – ділиться рятувальник.

«ВОНИ БАЧАТЬ ПІД ЦИМ БОЙОВИМ ОДЯГОМ ЯКОГОСЬ СУПЕРМЕНА»

Пожежник – це професія, якою захоплюються діти. Співробітники ДСНС частенько проводять у школах Чернігова різні акції та заняття. Минулого навчального року Юрій Трояновський був частим гостем у школах міста. Він говорить:

«Діти з задоволенням приходять на такі уроки і сприймають цю інформацію. Приїхали на машині, розклали інструменти, дали спробувати побути в ролі пожежника, це краще ніж звичайні уроки із безпеки життєдіяльності. Всі діти захоплено слухають, мають піднесений настрій. Для них це позитивні емоції та нова корисна інформація. Ти для них наче герой, вони бачать під цим бойовим одягом якогось Супермена. І треба відповідати їхньому баченню».

Захоплюються роботою свого тата і діти Юрія, а особливо трирічний син, якому в маленькому віці вже дуже до вподоби техніка та інструменти пожежників.

Робота рятувальника потребує відповідальності, хорошої фізичної підготовки та морального духу, адже кожного дня на них розраховує багато людей. Вони продовжують виконувати свою роботу, не зважаючи на ризики та небезпеку, за що ми їм безмежно вдячні. Вітаємо з Днем рятувальника!

Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група