Чернігівський поліцейський Андрій Мозговий: «Україна переможе. 100 відсотків»

У першу суботу листопада, тобто, цьогоріч – четвертого числа, відзначається Всесвітній день чоловіків. Напередодні цього свята ми поговорили з підполковником поліції, головою поліції діалогу Чернігова (або, якщо більш юридично вірно, начальником сектору превентивної комунікації відділу превенції Чернігівського районного управління поліції) Андрієм Мозговим.

Про те, що воно таке – поліція діалогу та чи працюють там пацифісти, про те, як уникнути конфліктів, радикалізацію суспільства, облогу Чернігова, російську мову та дерусифікацію та, звичайно, про те, кого наразі можна назвати справжніми чоловіками в Україні – читайте у нашому інтерв’ю.  

Від дільничного до поліції діалогу

- Розкажіть про себе: чим займалися до того як прийшли до поліції діалогу?

- У поліцію, вірніше, тоді ще міліцію, я потрапив давно – більше 20 років тому. Спочатку попрацював «на землі» – дільничним офіцером, потім був керівником кадрових підрозділів. А три роки тому так вийшло, що звільнилася посада керівника поліції діалогу, я пройшов співбесіду, мене погодило керівництво і я очолив цей підрозділ у Чернігові.

- Гадаю, що не всі чернігівці знають про поліцію діалогу. Чим займається цей підрозділ? Наскільки він великий?

- Поліція діалогу в Україні створена у 2017-му році. У зв’язку з чим? Бо після Революції Гідності почалося дуже багато сутичок між владою, людьми та правоохоронцями. Тож в Україні вирішили запровадити скандинавську модель, яка мінімізує зіткнення протестуючих з правоохоронцями.

Що таке скандинавська модель? В першу чергу – це забезпечення прав й свобод людини. Але у цій же моделі є таке поняття як «забезпечення безпеки поліцейського». Раніше у країнах Скандинавії були масові заходи, на яких гинули як поліцейські, так й мітингувальники. Й на фоні цього в них була створена група перемовників. Після Революції Гідності подібний досвід, за допомоги консультативної місії Євросоюзу, вирішили запровадити в нас.

У Чернігові поліція діалогу запрацювала з 2019-го року. Ми присутні на усіх мирних (й не тільки) зібраннях. Комунікуємо як з організаторами масових заходів, учасниками так й з іншою стороною – тими, хто проти даних зібрань. Найголовніше наше завдання – деескалація конфліктів, аби не було напруження між поліцією, владою, мітингувальниками. Ми намагаємося, у силу своїх можливостей, допомогти людям. Наше неофіційне гасло: «Послухай, почуй, допоможи чим зможеш». Ми працюємо без зброї. В нас є форма, гарна, яка передбачена. Але, зазвичай, наша основна форма – жилети з написом «Поліція діалогу». Що ж до кількості, то всього у нашому підрозділі у Чернігові працює 5 людей.

- Повертаючись трохи назад: якщо не таємниця, коли працювали дільничним, та на якій саме ділянці?

- Моя дільниця була – тогочасні вулиця Першого травня (наразі це проспект Грушевського, - прим.), частини Бєлова (наразі – вулиця 1-ої танкової бригади, - прим.) та  Рокосовського (наразі – проспект Левка Лук’яненка, - прим.). Дільничний пункт знаходився навпроти пологового будинку. Дільничним я був більше трьох років.

- Чи схожа робота дільничним з працею поліцейського діалогу?

- Схожість є в тому, що багато спілкування з людьми, але я б не порівнював ці роботи. Поліція діалогу – це більше пов’язане з мирними зібраннями, масовими заходами. А дільничний спілкується локально: сімейні сварки, дебошири – скажімо так, порядок на визначеній ділянці. Це теж робота, яка потребує багато навичок й практики. Коли тільки приходиш на цю роботу й йдеш на виклик – хтось може вирішити усе швидко, а молодому доводиться трохи подумати…

Пошук діалогу – послухай і почуй

- Якщо повертатися до Вашої поточної роботи: коли, під час масового заходу, можна сказати: «Оце – робота поліції діалогу», а коли: «А отут вже мають втрутитися правоохоронці зі зброєю»?

- Це дуже тонка межа. Поки люди висловлюють свою позицію, щось кричать, пояснюють – це наша робота, але як тільки починають серйозні правопорушення, або якісь фізичні зіткнення між людьми – то вже робота наших колег з інших підрозділів.

До повномасштабного вторгнення нас дуже часто залучали до заходів у Києві, ми допомагали своїм колегам. Коли обмалювали Офіс президента (під час акції на підтримку Сергія Стерненка у 2021-му році, - прим.) ми там знаходилися. Тоді керівництвом нацполіції було прийнято рішення, що там, на території біля Офісу президента, будуть лише представники поліції діалогу – жодного правоохоронця зі зброєю. Всім, хто прийшов висловити свою позицію, ми пояснювали чого не можна робити. Якби там були поліцейські зі зброєю, дубинками – це могло б спровокувати конфлікт.

- До речі, а яка «зброя» в поліції діалогу?

- Це, звичайно, слово й розуміння. Як я казав: «Послухай й почуй». Іноді достатньо просто послухати людину, і ця агресія, яка була спочатку – вона спадає.

- Можете навести чернігівський приклад: коли був потенційний конфлікт, але, завдяки поліції діалогу, його вдалося уникнути?

- Таких ситуацій було багато. З того що спадає на думку: в нас бувають випадки, коли люди перекривають дороги, для того, щоб висловити свою позицію та звернути на себе увагу. Була ситуація у Кіптях: люди перекрили дорогу (акція на підтримку ФОПів у листопаді 2020-го року, - прим.). Люди вийшли, дуже емоційні. Але ми кажемо: «Їдуть люди, вони їдуть по своїм справам. Вони не винні у тому, що влада вас не чує й не допомагає. Хочете висловити свою позицію – без питань. Передати своє звернення – без питань». Вони хотіли перекрити дорогу на кілька годин, паралізувати весь рух, але нам вдалося домовитися з організаторами: 5 хвилин вони перекривають рух, 5 хвилин пропускають транспорт – досягли консенсусу, всі лишилися задоволені. Хоча людей тоді було багато й конфлікт міг бути.

- Хто приходить до поліції діалогу: чи має бути у ваших працівників психологічна освіта?

- Наразі вакантних посад в поліції діалогу немає. А коли створювався підрозділ, він заповнювався поліцейськими з інших підрозділів. Звичайно, з ними проводилася бесіда, був відбір, тренінги. Психологічна освіта для нас не обов’язкова. Треба вміти працювати з людьми, розуміти що хочуть люди.

- Чи завжди можна знайти можливість для діалогу?

- Я б сказав, що скоріше так, ніж ні. До кожної людини є підхід. Так, бувають випадки, коли до людини не можна «достукатися». Бувають ситуації не коли не можна знайти можливість діалогу, а коли людина просто не хоче його шукати.  Але, все-одне, зменшити градус агресії – це можна з кожним.

- Якщо казати про популярне гендерне питання: чи працюють у вашому підрозділі жінки? Та чи по-різному на жінок та чоловіків реагують протестувальники?

- Звичайно, у Чернігові у поліції діалогу є поліцейські-жінки. Якщо казати про акції – гадаю, що чоловіки легше йдуть на контакт з жінками. Не завжди, але жінкам такою легкою розмовою, жартами, вдається зменшити градус протистояння. Вважаю, що в нашій службі жінки повинні бути.

Поліція діалогу під час облоги Чернігова

- Як Ви казали, поліція діалогу працює без зброї. Але чи має бути поліцейський діалогу пацифістом та не брати зброю до рук принципово?

- Ні, я вважаю, що якщо ти пацифіст, то йти у поліцію – це не логічно. Поліція діалогу не повинна бути пацифістами.

- Чи доводилося Вам або Вашим колегам брати до рук зброю під час облоги Чернігова?

- Звичайно. 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми зібралися на Шевченка, 116 (там був районний відділ поліції, який зараз зруйнований). Туди прибули усі: прибув навіть один наш працівник, що був на лікарняному. Ми отримали зброю. З перших днів включилися у патрулювання міста. У перші дні я зі своїми співробітниками Андрієм Федосенком, Юрою Клименком, моїм братом Євгенієм Мозговим (він працює в іншому підрозділі) – ми патрулювали вночі місто. Тоді все було складно. Наприклад, поїхали на Масани. Нам казали: «Там будуть прикордонники, ТРО», –  приїхали, а там нікого немає… Хоча у ті дні прямого зіткнення з рашистами в нас не було.

Патрулювали ми перші кілька днів. Потім почали нести службу на блокпостах: стояли біля магазину «Сіверський», на ЗАЗі, біля ДРАЦСу, біля «Чернігівської політехніки» (коли університет бомбардували з літаків – ми були там). Після того як «орків» вигнали з Чернігівщини – нас перемістили на блокпост у Новоселівці. З нашого підрозділу ніхто нікуди не поїхав – всі взяли до рук зброю й захищали своє місто, свої сім’ї.

У вільний від служби на блокопостах час допомагали людям з евакуацією, водою – тим, чим могли. В нас була службова «Тойота» «двадцятка» («Toyota Camry XV20», - прим.). Коли тут все було дуже гаряче, в нас порвалася гофра на глушнику, тож машина так ревіла, коли ми їздили – всі думали, що БТР їде…

- На Вашу думку, завдяки чому тоді, у лютому-квітні 2022-го, Чернігову вдалося встояти?

- В першу чергу, завдяки нашим військовим: першій танковій бригаді. Вони прийняли весь перший удар на себе. Але, взагалі, завдяки усім нашим чоловікам та жінкам, які взяли до рук зброю, й вийшли на оборону міста. Десь 26-го лютого ми поїхали до Троїцького собору, почали створювати там блокпост, аби там не каталися ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи противника, - прим.). Й люди настільки були активними: виносили нам поїсти, допомагали крутити «коктейлі Молотова». Це було класне відчуття: люди допомагали тим, чим можуть. Я розумію, що є (або тоді були) «ждуни», але основна маса чернігівців – це герої. Всі, хто лишився. Навіть неважливо чим займався: допомагав літнім людям, які не могли собі дати раду, прибирав сміття – без різниці.

Дерусифікація та радикалізація

- Розмовляємо ми з вами у Березовому гаю, на вулиці імені радянського генерала Пухова. Під час облоги тут прилітало майже у кожен будинок. Зараз обговорюється перейменування цієї вулиці, й навіть серед представників влади є полярні думки: хтось підтримає перейменування, інші пропонують відкласти це питання до української перемоги. На Вашу думку, чи потрібна дерусифікація, й, якщо так, то чи варто чекати до перемоги?

- Я вважаю, що кожен українець, навіть у нашому російськомовному місті, має спілкуватися українською. Я знаю багато людей, які перейшли на українську. Декомунізація – напевне, це правильно. Як можна прославляти, чи ходити вулицею, що носить ім’я чоловіка, що є героєм країни-агресора?.. А щодо перейменування Пухова – якщо на це треба витрачати кошти – тоді, мабуть, це не на часі.

- Де-юре, наразі у Чернігові заборонені масові заходи. Чим зараз, під час воєнного стану, фактично займається поліція діалогу?

- Наші співробітники беруть участь у патрулюванні у вечірній час, ми ходимо на сесії міської, обласної рад – бо буває, що туди приходять різні люди. Щодо масових заходів – багато їх немає, але невеличкі є.

- Читав, що наразі поліція діалогу займається наданням пояснень населенню щодо воєнного стану. Що це значить, де-факто? Чи значить це, що Ви, наприклад, слідкуєте за порушниками комендантської години?

- Поліція діалогу не виписує штрафи, не складає протоколи, не порушує кримінальні справи. У комендантську годину ми також не працюємо. Коли починається якісь масовий захід, ми приходимо, роз’яснюємо, що зараз заборонено проводити мирні масові заходи. Якщо люди вийшли висловити свою позицію, хочуть це зробити – не можна до них застосовувати силу й розганяти. Мета нашої роботи – щоб цього не було, щоб знайти згоду: «Ви вийшли, постояли 20-30 хвилин, донесли свою позицію, й все – всім добре». В нас нормальні люди, вони усе розуміють.

- До речі, у зв’язку з повномасштабною війною та тим, що чернігівці пережили, чи спостерігаєте Ви радикалізацію у суспільстві?

- Такого немає. Можливо, є втома в людей, вигорання. Ми розуміємо, що важко хлопцям, які знаходяться «на нулі», дуже важко. Але тут теж людям живеться по-різному, й люди, психологічно, теж є різні. Але радикалізації на цей час немає. Все у звичайному руслі.

Справжні чоловіки України

- У першу суботу листопада традиційно визначається Всесвітній день чоловіків. Кого, на Вашу думку, в Україні наразі можна назвати справжніми чоловіками? Й щоб Ви сказали чоловікам напередодні свята?

- Хочу всім чоловікам, які захищають нашу Батьківщину, побажати перемоги та повернутися до дому, до своїх сімей живими. Справжні чоловіки – це, в першу чергу, наші ЗСУ. Це сміливі люди, які боронять нашу країну, ризикуючи своїм життям. Хай їх береже Бог, хай в них все буде добре.

Хоча я не можу не звернути увагу й на тих, хто знаходиться у тилу: лікарів, волонтерів… В нас їх дуже багато. Я пам’ятаю, під час облоги в нас комунальні служби працювали під обстрілами. Хіба це не справжні чоловіки? Які їхали, й ремонтували ту електромережу під обстрілами… З КП «АТП-2528» хлопці їхали, прибирали сміття під обстрілами. Вони не чоловіки? Та чоловіки! Так, мабуть вони не тримали зброю в руках, але вони брали й робили. Кожен, хто працює на своєму «фронті» – справжній чоловік.

Але все ж найміцніші й найгарніші – хлопці з ЗСУ, що боронять нашу землю.

- Останнє питання, мабуть, й риторичне, але воно цікавіть усіх українців. Коли, на Вашу думку, Україна переможе?

- Я не можу цього знати. Можу сказати тільки одне: Україна, на 100 відсотків, переможе. Відвоює всі свої території. Буде мир, буде перемога. Хочеться, аби це сталося якнайшвидше. Але прогнозів давати я не хочу.

Сєргєй Карась

Чернігівська медіа група