Лікарка з Сєвєродонецька Інна Фесенко: «Чернігів – то завжди про підтримку»

У Чернігівській області наразі нараховується майже 70 тисяч внутрішньо-переміщених осіб. Це люди зовсім різних професій, різної долі та з різних регіонів, яких об’єднує одне: залишити рідні домівки їх змусила Росія, що намагається загарбати Україну.

Генеральна директорка Чернігівської районної лікарні Інна Фесенко двічі, у 2014-му та 2022-му роках вимушена була залишати домівку. Про те, яким був Сєвєродонецьк до того як Росія, де-факто, знищила це місто, «захист російськомовних Донбасу» та мрію повернутися у рідний дім Інна Валентинівна розповіла в інтерв’ю нашому виданню.

Луганськ-Сєвєродонецьк-Чернігів

-Наскільки я розумію, до Чернігова Ви приїхали з Сєвєродонецька. Розкажіть як, коли та чому опинилися у нашому місті?

-Я переселенка вже два рази. Вперше це було у 2014-му: тоді я переїхала з Луганська у Сєвєродонецьк, який, після початку російського вторгнення, виконував функції обласного центру Луганської області. Я була начальником територіального медичного об’єднання МВС України по Луганській області – скажімо так, лікарні для співробітників, на той час, міліції (згодом – поліції). П’ять років жила у Сєвєродонецьку. Потім працювала у Києві. У 2021-му була позаштатним радником голови Чернігівської ОДА з медичних питань (на той час наш регіон очолювала Анна Коваленко, – прим.). Тому медицину Чернігова знала добре: як раз ми застали ковід, будування приймальних відділень екстреної медичної допомоги, визначення кластерних лікарень…

У 2021-му році знов повернулася у Сєвєродонецьк.

-Крім медицини, Ви займалися політикою. Зокрема, у 2018-му році виконували обов’язки міського голови Сєвєродонецька. Розкажіть про Ваш політичний досвід.

-Я була заступником міського голови Сєвєродонецька з 2018 по 2019-й роки. Політичної кар’єри в мене немає взагалі. Я була заступником мера Сєвєродонецька з соціальних питань, прийшла на цю посаду, маючи досвід роботи у медичній сфері.

-Розкажіть про Сєвєродонецьк: яким він був та, якщо знаєте, яким є зараз?

-На зараз сказати не можу, бо ні з ким, хто там лишився, не спілкуюся. Якщо казати про те, яким він був: у 2014-му Сєвєродонецьк, де-факто, стає обласним центром. Місто налічувало 100 тисяч населення. Коли у місто з Луганська переїхали обласні заклади, разом з переселенцями, населення склало 154 тисячі українців.

Місто почало розбудову, реконструкцію: дуже багато благодійників, ґрантів, збільшення шкіл, садочків – розбудова була серйозна. За 6 років місто серйозно зросло та оновилося… Але ми не вперше зіткнулися з російським вторгненням, тож ще 24 лютого зрозуміли, що воно несе за собою. На жаль, чи на щастя, не побачили ті руйнування, які зробила там Росія.

Руйнування під гаслом про «захист російськомовних»

-Не знаю, чи бачили: у 2022-му році у Чернігові була низка банерів на підтримку різних міст України, зокрема, й Сєвєродонецька (хоч назва міста й була написана з помилками). Що Ви відчували, коли приїхали у Чернігів, а тут такі плакати: чи додавало це емоційної підтримки, чи, навпаки, розбурхувало болючі спогади?

-Плакати бачила. Скажу так: з 2021-го року, коли я приїхала у Чернігів… не знаю, мабуть, в нас схожий менталітет з Чернігівщиною. Але відчуття підтримки у Чернігові в мене було з першого дня, як я опинилася у цьому місті. Тут дуже багато земляків. Тому, для мене особисто, Чернігів – то завжди про підтримку.

А коли ти бачиш візуалізацію цієї підтримки у тих банерах – це дуже важливо. Ти розумієш, що ти не один, й тебе розуміють люди, котрі це пережили, котрі розуміють: що це таке – лишитися без домівки й без дому у загальному розумінні. Це дуже важливо.

-Хоч Ви й сказали, що конкретних даних у Вас немає, але, гадаю, Ви, як й всі ми, бачили відео зруйнованого Сєвєродонецька, де немає опалення й люди живуть у нелюдських умовах. Чи можете Ви, хоча б приблизно, уявити скільки людей там залишилося й що відчуваєте, коли бачите відео міста, яке Ви бачили квітучим?

-Скільки людей проживає – на жаль, сказати не можу.  Але люди там залишилися. Напевне, якісь в них були причини, з яких вони лишилися.

Коли руйнується будь-яке місто, навіть те, в якому ти не був, це боляче. А коли з міста, в якому ти прожив 5 років, тебе вигнали, знову… Це дуже боляче. В мене два таких міста: це Луганськ та Сєвєродонецьк. Це біль. Я з болем слухаю зараз своїх співробітників з районної лікарні: майже всі лишалися тут під час облоги, багато хто побував в окупації. Я з жахом все це слухаю. Як на мене, те, що робили росіяни – людина такого робити не може… Ми всі розуміємо зараз, з ким ми зіткнулися та що вони можуть зробити.

Розстріляний окупантами дитсадок у Сєвєродонецьку, світлина Луганської ОВА

- Росія прийшла окуповувати Україну під гаслом «захисту російськомовних Донбасу». При цьому Донбас – саме той регіон, який, напевне, зазнає руйнувань найбільше. Як думаєте, чому вони, говорячи про «захист», просто знищують Донбас?

-Чому вони так роблять – я не можу сказати. Нормальні люди так не роблять – нормальні люди не руйнують, не знищують націю. А те, що вони знищують нас – це зрозуміло. Байка про «порятунок російськомовних людей» – це вигадка для використання, для свого самовиправдання. Більшість населення Луганської та Донецької області виїхали ще у 2014-му році.  Тож кого вони захищають – невідомо.

Я – уродженка Донбасу, але для мене ніколи, ніколи не було проблемою розмовляти російською чи українською. Це вигадана проблема для виправдання своїх злочинних дій.

Повернення на Донбас

-Чи буде, на Вашу думку, Донбас, загалом, та, зокрема, Сєвєродонецьк, відновлений після деокупації?

-Щодо відбудови: я сподіваюся, що повернуть моє рідне місто Луганськ, що я ще пройдуся по його вулицям. Відбудова, звісно, буде. По-перше, розмінують (це важлива проблема, але, сподіваюся, світ нам допоможе). Й Сєвєродонецьк відбудують, бо в цьому буде потреба. Навіть ті, хто виїхали за кордон, хочуть повернутися до своєї країни та жити тут.

-Ви казали, що у Чернігові є діаспора, як я розумію, з Луганщини. Чи обговорювали з земляками: чи готові вони, після перемоги, повертатися на Донбас: або відбудовувати, або просто там жити?

-Так, ми багато про це спілкуємося. Практично всі налаштовані, не знаю як щодо того, аби лишитися на постійне проживання… Бо за 10 років «коріння» пустили добре. Але щодо відбудови та, якщо ти, як фахівець, там будеш потрібний – однозначно, поїдуть усі.

В нас високий рівень претензій до тих, хто там лишився й того, що вони там наробили. Ми хочемо в них за це спитати.

-Тобто Ви маєте на увазі люстрацію тих, хто там лишився?

-Звісно. Ми сподіваємося, що це буде. Наприклад, медичні працівники: спочатку хтось лишався, мовляв: «Бо треба ж комусь працювати, допомагати». Але потім… ти там живеш, ти всмоктуєш всю цю культуру, ти стаєш іншим… Ти все це прийняв, ти вважаєш, що ми когось залишили, а зараз ми для них вже «фашисти». Але й в нас до них є питання: «Що ви там робили, що ви робили для того, щоб там була Україна?»

-Чим були Ваші колеги чи Ваші знайомі, які Вас здивували своїм антиукраїнським вибором: або у 2014-му, або у 2022-му?

-Всі, хто у 2014-му передислокувався з окупованих територій – вони робили це свідомо. Кинути все й приїхати в одних шортах… Ми розуміли, що ми робимо. Тож «збити» нас було важко, бо була злість, адже тебе викидають з твого соціуму. Твої діти ходили до школи, були подруги, ти просто жив… А тебе взяли й викинули з твого життя. Тому була злість й було бажання швидше повернутися. Ми жили очікуванням, що ось-ось ми повернемося… Чекаємо на повернення й зараз.

-Коли, на Вашу думку, Україна переможе?

-Я думаю, що, беручи до уваги душевний стан: дивлячись на людей, які тут, у Чернігові,  живуть, воюють та працюють, ми вже перемогли. Ментально перемогли. На нас зараз рівняються інші країни. Нещодавно читала, що міністр цивільної оборони Швеції закликав всіх шведів  дивитися на українців й робити, як роблять українці. Бо Україна вистояла завдяки людям та задля людей.

Коли переможемо у військовому плані? Сподіваюся, якнайшвидше. Перемога повинна бути на всій території України. Ми вже бачили, що окупантам не можна лишати нічого. В нас є все для перемоги. Для того, аби ми перемогли, й перемогли по-повній.

 P.S. Другу частину інтерв'ю з Інною Фесенко читайте за посиланням.

Чернігівська Медіа Група