Безгрошів’я + бюрократія = «колорадська» стрічка: проблеми дерусифікації Чернігова

Ви ж бачили новини про те, як росіяни, ледве захопивши розвалини Маріуполя, майже одразу прийнялися змінювати літеру «і», у стелі з назвою міста, на «и» та фарбувати ту стелу у кольори свого прапору? Комусь це може здатися відвертою дурницею. Але це символ. Й без символів у війні ніяк.

А що в нас? А у нас – на вільній території України, з липня минулого року почав діяти Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» (його ще називають «законом про дерусифікацію», або «законом про деколонізацію»), відповідно до якого протягом півроку (тобто до 27 січня 2024-го року) місцеві ради мали прийняти рішення про демонтаж й перенесення з публічного простору пам’ятників та пам’ятних знаків, що містять символіку, або присвячені особам чи подіям російської імперської політики (так, радянська політика теж входить у це поняття).

Для виконання цього закону ще у вересні 2023-го року міська рада Чернігова приймала зміни до програми, якою передбачалося виділення 504 тисяч гривень у 2023-му році та 1 мільйону 10 тисяч у 2024-му саме на це – на демонтаж та перенесення російських імперських пам’ятників. А міське управління культури влітку 2023-го року провело моніторинг чернігівських пам’яток, які могли б підпадати під дерусифікацію.

Тож ми вирішили дізнатися чи виділені ці гроші, та, найголовніше, чи позбувся Чернігів спадщини, котру тут лишили російські окупанти (спойлер – відповідь на це питання вкрай болюча).

Рівень «easy»: таблички та гроші

У цьому питанні, насправді, багато своїх нюансів, бо пам’ятки бувають різні – від стенду, «забутого» у приватному секторі, до танку, котрий стоїть самі знаєте де. Тому цей клубок почнемо розмотувати поступово.

Спочатку поговоримо про позицію керівництва міста. На своїй передноворічній пресконференції, в. о. мера Олександр Ломако казав, що у бюджеті міста на 2024-й рік видатки на управління культури зменшили на 8,2 мільйони. Й хоча очільник Чернігова зазначав, що розуміє важливість дерусифікації, закликав з цим не поспішати, бо це не в пріоритеті.

Загалом, за цим принципом, тобто не квапливо, міська рада й намагається проводити дерусифікацію. Втім, очільник міського управління культури підкреслює, що закон потрібно виконувати. Але все впирається у фінанси:

-Цей закон треба виконувати, й він потребує певної процедури. Не все залежить від управління культури у виконанні Закону. Звичайно, все впирається у фінансування й послідовність певних дій,– каже начальник управління культури та туризму Чернігова Олександр Шевчук. – Навіть демонтаж: якщо на стіні висіть ця дошка, ми приймаємо рішення й ЖЕК її демонтує. Після цього має відбутися якісь благоустрій? Мінімум – замазати дірки й зафарбувати – ми ж не варвари.

В липні 2023-го року в. о. мера Чернігова Олександр Ломако підписав розпорядження про створення робочої групи з питань засудження та заборони пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізації топонімії (для зручності далі ми будемо називати її групою з деколонізації), яку очолила віце-мер Вікторія Пекур, та до якої увійшла низка керівників міста. Зокрема, ще один заступник міського голови Олександр Атрощенко, начальники управління ЖКГ, фінансів та архітектури міськради Ярослав Куц, Олена Лисенко та Сергій Калюжний.

23 січня 2024-го року ця група зібралася вперше після досить великої перерви. Втім, нікого з вищезазначених чиновників на засіданні не було – проводив збори заступник головині робочої групи Олександр Шевчук, а більшість присутніх, де-юре (згідно опублікованого документу), не входять до складу самої робочої групи:

-Вони (керівники міста, – прим.) були на попередньому засіданні. Якщо ми пройдемо виконком, і буде рішення виконкому – тоді вже можна про щось говорити. Якщо казати відверто – ця вся група – просто підготовча робота, – пояснив відсутність керівників міста Олександр Шевчук.

Тим не менш, у групи є певні напрацювання. Зокрема, ще восени 2023-го вони винесли рішення про демонтаж кількох дошок, переважно, діячам радянського часу, а на засіданні у січні 2024-го розширили цей перелік.

Отже, за рішенням групи з деколонізації, мають бути демонтовані наступні дошки:

Таблиця меморіальних дошок, які мають демонтувати у Чернігові, інфографіка порталу 0462.ua

За логікою, ці дошки можна було б оперативно демонтувати. Але, як зазначав Олександр Шевчук, група з деколонізації займається тільки підготовчою, дорадчою роботою. А ось для того, аби дошки фактично були демонтовані, потрібні дві речі: рішення виконкому і гроші.

Пам’ятаєте, ми писали про те, що міською програмою на демонтаж у минулому році мали виділити 504 тисячі, а в цьому – більше мільйону? Так ось, у минулому році гроші виділені не були. Немає їх, по-менш, станом на цей час, і у 2024-му році.

Можливо, саме відсутність фінансування, й є головною причиною, чому рішення про демонтаж не виноситься на виконком (бо, якщо це рішення приймуть – його потрібно буде виконувати, а грошей на це немає).

Рівень «normal»: погодження погодження

Також комісія вважає, що варто демонтувати дошку, присвячену Олексі Десняку, відомому, зокрема, своїм твором «Десну перейшли батальйони» про Тимофія Черняка (пан Черняк брав участь у загарбанні радянськими військами України під час українських визвольних змагань початку XXсторіччя). Але ця дошка знаходиться на фасаді кооперативного коледжу. А ця будівля, у свою чергу, є об’єктом культурної спадщини.

Й хоча сама дошка спадщиною не є, аби її демонтувати з будівлі-пам’ятки, потрібно ускладнити процедуру – спочатку отримати рішення виконкому Чернігівської міськради про демонтаж, і тільки після цього отримати дозвіл від ще однієї інституції – обласного департаменту культури.

Скоріш за все, така ж проблема виникне й з дошкою Збанацькому, рішення про демонтаж якої групою з деколонізацію було прийнято у січні цього року. Бо дошка, присвячена Юрію Збанацькому (людині, яка брала участь у цькуванні шістдесятника Івана Дзюби), також знаходиться на фасаді коледжу.

Рівень «hard»: «пробити» міністерство

Але крім табличок, радянсько-російський період лишив у Чернігові низку пам’ятників. Наприклад, ще минулого року ми писали про пам’ятник з дуже довгою офіційною назвою: «Братська могила червоноармійців Богунського полку 1-ї Української Радянської дивізії, які загинули при визволенні м. Чернігова від петлюрівців 12.01.1919 р. та 11-ти радянських воїнів, які загинули при визволенні м. Чернігова у вересні 1943 р». Де-факто, це поховання радянських солдатів, які воювали у Другій світовій війні та (у тій же могилі) місце упокоєння представників загону Щорса, котрі воювали проти Української народної республіки, й яким, на відміну від їх нащадків з 2022-го року, вдалося захопити Чернігів у 1919-му. Поховання, це знаходиться на Валу – тобто крізь нього щодня проходять якщо не тисячі, то точно сотні українців.

Але щодо цього пам’ятника, а також меморіалу на Болдиній горі, «Танку на Колі», пам’ятнику у сквері Магдебурзького права (це колишній сквер Попудренка) та пам’ятника самому Попудренку біля обласної бібліотеки, існує інша проблема: всі вони є пам’ятками архітектури.

Й для того, щоб проводити щодо них хоча б якісь роботи, потрібно, аби міністерство культури зняло ці пам’ятки з обліку.

Тут важливо уточнити: не всі пам’ятки планують демонтувати. Наприклад, щодо меморіалу на Болдиній горі член групи з деколонізації Сергій Бутко пропонує змінити концепцію:

-Фактично – це два об’єкти. Під горою – меморіальний комплекс, а на горі – могила невідомого солдату. Сама могила не підпадає під деколонізаційне законодавство. А ось з приводу того, що внизу – це пропаганда російської радянської імперської політики. Що Русь – це Москва, це Московія. Тож цей комплекс потрібно відокремити від могили невідомого солдату – щоб міністерство розділило охоронні номери, - розповідає Сергій Бутко.

Щодо могили невідомого солдату – на засіданні групи було запропоновано розглянути переніс її на Подусівку, де існує меморіальний комплекс жертвам нацизму. А щодо меморіалу на Болдиній горі – оголосити конкурс ідей щодо перетворення цього об’єкту на військовий меморіал, присвячений усім українським захисникам – від козацької доби до сьогодення.

Втім, наразі це лише розмови, адже без рішення мінкульту про зняття пам’яток з обліку, розпочати процес дерусифікації ані щодо меморіалу на Болдиній горі, ані щодо могил на Валу чи танку на Колі неможливо. А міністерство не виходить на зв’язок з чернігівським управлінням культури:

-Нам обіцяли, що у зв’язку зі вступом у дію закону про деколонізацію це пришвидшиться й буде оперативно, – згадує Олександр Шевчук. – На жаль, на сьогодні ми не маємо жодної конкретної відповіді від міністерства культури. Для того, щоб якісь зробити рухи, нам потрібне рішення міністерства культури та інформаційної політики. Наразі його немає.

Після 27 січня – нові можливості

Щоб розпочати процес, й хоча б демонтувати стенд Кузьмі Гнідашу, на якому досі присутня георгіївська стрічка, котру в Україні з 2014-го року звуть «колорадкою», щонайменше, потрібні гроші. Й рішення виконкому. Щодо перспектив того, що процес зніметься з мертвою точки, Олександр Шевчук говорить так:

-Ми будемо писати листи на керівництва й пояснювати, що, хоча в нас «бюджет виживання» й бюджет допомоги Збройним силам України, це теж форма зброї. Й будемо якимось чином аргументувати те, що гроші повинні бути хоча б частково виділені, аби процес запустився. Щоб ми почали щось робити.

Але вже 27 січня 2024-го року (за пару днів) у дерусифікації Чернігова можуть з’явитися нові можливості: за законом, якщо протягом півроку міська рада не прийняла рішення про демонтаж чи перенесення російсько-радянських імперських пам’яток, справа переходить у руки міського голови, або (й це вкрай важливо у чернігівських реаліях) особи, яка відповідно до законодавства здійснює повноваження міського голови. Їм дається 3 місяці, щоб вирішити питання вже без залучення міської ради – просто своїм одноосібним рішенням.

«Народна» дерусифікація

На жаль, наразі найбільш дієвою залишається «народна дерусифікація». Наприклад, далеко не кожен чернігівець згадає пам’ятники Кирпоносу та Сеньку на Алеї героїв. Вони давно були перенесені. Але, як з’ясувалося на засіданні групи з деколонізації, ці пам’ятки досі не зняти з обліку міністерством культури.

У минулому році невідомі розбили табличку, присвячену окупантам-щорсівцям на Валу та пофарбували у кольори українського стягу прапор на постаменті танку на Колі.

-Це народна ініціатива. Це реакція людей на те, що вони бачать. Це публічний простір, й його треба вичищати, – підтверджує те, що танк був пофарбований без участі влади Олександр Шевчук.

Але, поки мова йде про пам’ятки архітектури, які досі охороняються державою, їх пошкодження може потягнути для тих, хто це зробив, кримінальну відповідальність (якби це парадоксально не було, якщо ми говоримо про, наприклад, табличку, присвячену російським окупантам).

Й це не якась теорія. У 2019-му році арт-колектив «Воїни Добра-і-Світла» кинули у танк на Колі коктейль Молотова. Через це двох учасників акції засудили до трьох років (умовно).

Тому дуже хотілося б, аби державний механізм у питаннях дерусифікації, нарешті запрацював. Бо, як показують реалії, очищення українських вулиць та наповнення їх нашим, українським сенсом, потрібно робити не після, а паралельно з захистом України на фронтах україно-російської війни. Ви згодні, шановні читачі?

Чернігівська Медіа Група