Василь Васильченко: кримчанин, що допоміг захистити Чернігів

20 лютого 2014 року – саме така дата стоїть на так званій російській медалі «За повернення Криму». Отже, саме 10 років тому, у лютому 2014-го Росія напала на Україну. Розпочалася україно-російська війна, котра триває й досі.

Першими з російськими окупантами зустрілися у Криму. Про те, як виглядала окупація Криму, очікування України, переїзд до Чернігова, вступ до ТРО, а також про… риб, ставки-охолоджувачі атомних електростанцій та перемогу України ми поговорили з захисником Чернігова, волонтером, кримчанином Василем Васильченком на позивний «Кусто».

Крим: від окупації до люстрації

-Розкажіть чим Ви займалися у мирний час, тобто ще до 2014-го року?

-Взагалі, народився я в Одесі, потім закінчив рибний інститут в Астрахані – за освітою я рибовод-іхтіолог. Спочатку працював у Керчі у науковому інституті – займався розведенням морських риб. Потім – на ставках у рибколгоспі, згодом – на будівництві Кримської атомної станції. А коли станцію закрили – лишився у Криму.

Коли я ріс в Одесі, я бачив, що з кожним роком риби ставало все менше й менше. Не тільки риби. Наприклад, Радянський союз знищував китів. Дві китобойні бази – «Слава» та «Радянська Україна» були в Одесі. Коли вони припливали – у 50-х - напочатку 60-х, у місті було свято. Але ми таким варварським способом знищували китів… Я все це бачив. Тому вирішив, що рибу треба розводити, вирішувати проблему, адже, якщо риби буде вистачати, вона буде ставкова, менше виловлюватимуть у природних водоймах. Тому я вирішив займатися розведенням морської риби. В керченському інституті була лабораторія морського рибоводства. Ми розводили чорноморську кефаль, камбалу-калкан.

Але в Радянському союзі наука була окремо, а практика – окремо. Наші дослідження, технології розведення морських риб – нікого не цікавило це, не впроваджувалося у практику. Тому я пішов у рибколгосп, але там теж не вийшло…

На Кримську атомну станцію також прийшов з любові до риби. Бо на кожній станції є ставки-охолоджувачі де знаходиться тепла вода. На всіх цих водоймах розводять рибу. Там практично тропічні умови. А оскільки у Криму мало прісної води, на Кримській АЕС планувалося побудувати ставок-охолоджувач (озеро 24 квадратних кілометри) з морською водою. Там були б чудові умові для розведення морської риби.Я запропонував керівництву АЕС створити там підсобне господарство – там була б велика свобода для дій! Підготував техніко-економічне обґрунтування для будівництва господарства, цей план затвердили в міністерстві атомної енергетики. Вже був підготований наказ міністерства. Але… у 1989-му році станцію закрили.

-Наскільки я розумію, у Криму Ви жили у Арбатській затоці, у місті Щолкіне. Воно знаходиться трохи з боку від траси на Керч. Тож коли Ви відчули прихід окупантів?

-Так, це місто, побудоване для працівників Кримської АЕС. Взагалі, події лютого-березня 2014-го року відбувалися, переважно, у Сімферополі. В нас же люди були розгублені, не знали що робити. Міліція телефонувала своїм генералам у Сімферополь. Там казали: «Не втручайтеся ні у що». Ми розуміли, що якщо нікуди не втручатися – Крим захопить Росія. Шукали можливість якось вплинути. Але… коли росіяни підійшли до Чернігова – тут людям роздали зброю. А у Криму не лише у цивільних не було зброї – навіть військовим наказали зачинити зброю у складах та запечатати.

-У Чернігові у лютому-березні 2022-го була доволі велика кількість бажаючих отримати зброю та захищати Україну. А чи була, за Вашими оцінками, така ж велика кількість бажаючих зі зброєю у руках захищати Україну серед цивільного населення Криму у 2014-му?

-Бажаючі були, всі шукали як можна долучитися. Але військкомати у Криму були зачинені. В армії все робиться за наказом. Тож, якщо їм дали наказ «не провокувати»… Гадаю, відсотків 15-20 кримчан були готові захищати Україну.

Думаю тоді, у 2014-му, легко можна було відстояти Крим, перестріляти тих «зелених чоловічків». Бо Путін у той час дуже дбав, щоб виглядало так, ніби кримчани все роблять «самі», казав, що ті самі окупанти – це «самооборона Криму, ми до неї не маємо жодного відношення». Кримські військові хотіли «порвати» тих «зелених чоловічків», але їм давали наказ: «Не провокуйте». Росія тоді не готова була відкрито нападати. Достатньо згадати спецназ «Тигр», який тоді базувався у Кизилташі під Феодосією. Їх як раз готували до боротьби з терористами. Якби їм дали наказ знищити «зелених чоловічків» – вони б це легко зробили.

-Ви казали, що у Щолкіне «зелені чоловічки» не заходили. А як взагалі у вас змінилася влада? Просто одного дня, умовно, міліція була українською, а наступного перетворилася на російську поліцію?

-Це все було вже після так званого «референдуму». До речі, за моїми оцінками, на нього прийшли максимум 30% кримчан, включаючи представників Чорноморського флоту – громадян Росії, які взагалі не мали право голосувати.

Десь після 18-го березня 2014-го почала мінятися влада. Начальників швидко замінили на росіян. Кримчанам не довіряли. Навіть тим, хто брав участь в анексії. Тільки голова Мисівської сільської ради (вона поруч зі Щолкіним) Олександр Мачуський став російським головою Ленінського району.

Але, якщо керівництво швидко помінялося, то чиновники середньої та нижньої ланки, переважно, лишилися. Це, знаєте, як було у «Весіллі у Малинівці»: «Знову влада помінялася», - взяв, шапку змінив.

На мою думку, активних прихильників України у Криму було 20%, прихильників Росії – десь стільки ж. А 60-ти відсоткам байдуже яка влада. Аби було чим годувати свою родину. Вони підтримають будь-яку владу.

-Чи вважаєте Ви, що після звільнення Криму Україні потрібно буде проводити люстрацію? Й, якщо люструвати, то кого: чи тільки керівництво, чи й тих «простих» чиновників, яким, як Ви кажете, байдуже за якої влади та на яку владу працювати?

-Має бути персональний підхід. Наприклад, судді, які судили кримських татар – їх треба звільнити. А, умовно, ті, хто не займався політикою – мабуть, їх й треба залишити… Мені здається, має бути якась амністія. Хоча, можливо, з забороною займати певні посади.

Але в першу чергу треба депортувати всіх росіян, які «понаїхали» після 2014-го року.

«Мовне питання» та небезпека ЗАЕС

-У 2018-му році Ви записали відео «Обращение крымчанина к русскому народу» в якому, зокрема, казали, що українці, навіть в окупованому Криму, можуть легко перейти з російської на українську мову й назад. Чи дійсно це було так, й чи стояло мовне питання у Криму узагалі до 2014-го року?

-Я вважаю, що всі ми в Україні, не тільки у Криму, двомовні. Навіть кримські татари, які поверталися з депортації, починали розуміти українську. Так, ступень володіння різний. Але щоб не розуміли української мови… Наприклад, росіяни нас, українську мову, не розуміють. А вКриму не було таких.

Пам’ятаю у 2004-му році, коли я був очільником виборчої дільниці у Щолкіному на президентських виборах, до нас приїжджали спостерігачі з Молдови та з Канади (з української діаспори). Молдавани знали російську, але не розуміли української. А в нас усі документи, протоколи – українською. Тож ми їм перекладали з української на російську. А канадці не розуміли російської, але знали українську. Тож ми з ними українською спілкувалися. Проблем не було.

-Коли Ви вирішили виїхати з Криму та що стало такою «останньою краплею», чи цей ком накопичувався поступово?

-З 2014-го року я їздив на вільну частину Україну. Мабуть, разів 13 перетинав адмінкордон з Кримом у всіх трьох пунктах пропуску, які створили окупанти. Не хотів залишати Крим, бо думав, що Україна почне його відбивати, й потрібно, аби місцеве населення це підтримало. Але коли зрозумів, що, принаймні поки Порошенко при владі, Крим повертати не будуть, то вирішив виїхати. Це було як раз у травні 2016-го року. Якоїсь окремої події, яка змусила б до переїзду, не було. Все наростало поступово.

-Ви казали, що мали працювати зі ставками-охолоджувачами на Кримській АЕС. Останні два роки Росія шантажує світ загрозою аварії на окупованій Запорізькій АЕС. І як раз проблема ставків-охолоджувачів, особливо після руйнування Каховської ГЕС, грає у цьому шантажі не останню роль. Чи можете Ви оцінити наскільки ситуація з ЗАЕС дійсно є загрозливою?

-Враховуючи досвід Каховської ГЕС, гадаю, що вони після себе хочуть залишити випалену землю. Гадаю, що вони доведуть Запорізьку АЕС до такого стану, що буде дуже дорого її відновлювати. Хоча не думаю, що буде якесь забруднення радіоактивне. Але з економічної точки зору вони зроблять шкоду максимальну.

Захист Чернігова

-Коли та чому переїхали у Чернігів?

-Після того як залишив Крим, у 2016-му, я переїхав у Дніпро. Там жила одна моя донька, у Чернігові – інша (наразі вони обидві, разом з онуками, у Польщі). У Чернігів переїхав до дочки, яка тут орендувала квартиру, аби допомогти їй з онучками. Було це вже у 2019-му. Місто мені сподобалося тим, що воно зелене, невелике. Не люблю мегаполіси. А українці скрізь – найкращі люді. Чернігівці – не виключення.

-Під час облоги Чернігова Ви були у теробороні. Розкажіть про цей досвід.

-Так, я знав, що буде велика війна. Це розуміння прийшло, як тільки нас британці та американці почали попереджати про небезпеку – тобто десь з осені 2021-го року. Тож для мене події лютого 2022-го не були шоком. Але я боявся, що якщо росіяни зайдуть у Чернігів – я буду серед перших кого знищать, бо в них є «чорні» списки. Тому шукав зброю. Ще у січні 2022-го пішов у штаб теороборони, сказав, що хочу записатися. Перше питання: «Рік народження». Я кажу: «1955-й». Мені відповідають: «Оооо… Дядько, йдіть, йдіть… Внуків бавити, рибку ловити. Нам ви не потрібні». А коли зброю почали давати всім, мені стало легше, бо я знав, що буду захищений.

Зброю отримав 26 лютого – пішов одразу, як зрозумів, що її видають всім, незалежно від віку. Донька з двома онучками тоді сиділи у підвалі. Потім, десь 13-го березня, вони виїхали у Карпати. Коли рідні виїхали – одразу стало легше. Бо відповідаєш тільки за себе.

-Чим займалися під час облоги, які завдання виконували?

-В армії я не служив. Але мав звання старшого лейтенанта ВМФ СРСР – бо закінчив військово-морську кафедру. Втім, взводом командувати мене не вчили… Тому у ТРО пішов рядовий бійцем. В мене були особисті рахунки з росіянами, тому хотів скористатися можливостю та взяти до рук зброю.

В армії все робиться за наказом. Нас поставили перед мостом на КСК, стояли на блокпосту з боку виїзду на Киїнку. Ми чекали, якщо росіяни увірвуться до міста, то приймемо бій. Однак ЗСУ встояли. Тож, хоча нас обстрілювали, а на пост перед нами прилетіла міна (двоє хлопців загинули), нам пощастило – ніхто не постраждав. Тож безпосередньої участі у боях ми не приймали, хоча якісь внесок внесли.

Коли росіяни відійшли, мене поставили командиром взводу. Але одночасно почали готувати документи на звільнення – бо я старший за 60 років. І в серпні 2022-го мене звільнили. Взагалі, мені не подобається це бюрократичне ставлення. Я б погодився, якби мене забракувала медична комісія, але її не було. Вважаю, що я придатний для служби. Але є цифра у паспорті… й все.

-Чи є у Вас медаль «За оборону Чернігова»?

-Ні, медалі в мене немає. Якщо запропонують – візьму. А так… Я не вважаю себе героєм, бо не брав безпосередньої участі у боях.

«Україна прокинулася й дає відсіч»

-Враховуючи те, що у Чернігів Ви приїхали до доньки, а наразі обидві Ваші доньки у Польщі, чи не було бажання, після звільнення з ТРО, самому виїхати з Чернігова у ту ж Польщу, чи більш безпечні регіони України?

-Я їздив у Польщу до дівчат. Мене вмовляли залишитися. Але не захотів. Я не боюся нічого. Чекаю на звільнення Криму.

-Як Ви гадаєте, коли воно буде?

-Тут важко вгадати. Сподіваюся, принаймні до вересня 2024-го року. Буде тепло, можна буде скупатися. Хоча, я там скупаюся, навіть якщо Крим звільнять узимку. Я не стратег, але дивлюся, слухаю аналітиків. Й згоден, що Крим звільнять раніше, ніж Донбас. Якщо знищити Кримській міст, росіянам буде дуже складно постачати озброєння, а на Донбасі близький кордон, гарне залізничне сполучення й багато населених пунктів (а брати міста складно). Тож гадаю, що Крим ми звільнимо раніше за Донбас.

-Наскільки я розумію, зараз Ви займаєтеся волонтерством. Розкажіть, як давно та чим саме?

-Десь з листопада 2022-го я знайшов Єдиний волонтерський центр Чернігова, там й займаюся. Переважно, в’яжемо маскувальні сітки. Допомагаємо чим можемо.

-Ви живете у модульному містечку на Дрозда. Це доволі відома локація(містечко побудоване за рахунок «Червоного хреста», - прим.). Як давно заселилися? Як Вам це житло?

-В’їхав перед Новим роком. Житло чудове. Дякую нашим партнерам. Тут й техніка нова… Так, це тимчасово – на рік. Залишати буде шкода, але спасибі, що є.

Кажуть, що через рік ордер можна буде продовжити, якщо Крим до того часу ще не звільнять. А якщо звільнять – я вже не буду ВПО. Хоча з житлом у Криму в мене трішечки складна ситуація… Втім, не хвилююся – якщо тут облаштувався, то й там облаштуюся.

-Під час відкриття містечка його мешканці скаржилися на проблеми з витяжкою (з неї крапало прямо на електроплиту). Тоді гендиректор українського «Червоного хреста» Максим Доценко обіцяв усунути всі недоліки. Чи стикалися Ви з проблемами?

-Вентиляція протікає: погана гідроізоляція. На плиту крапає досі – ставлю на неї спеціальну каструльку. З витяжки у всіх містах, де вона є: кімнаті та у туалеті, теж крапає…

-Якщо повертатися у 2014-й рік й початок анексії Криму. Чи думали Ви тоді, у 2014-му, що україно-російська війна буде настільки надовго й настільки глобальною?

-Тоді складно було щось передбачити. Я знав, що рано чи пізно, Росія намагатиметься захопити Крим. Але не думав, що Україна так легко його віддасть, що не буде воювати. Як ніхто й не думав, що Путін так нападе, як у лютому 2022-го року. Хоча тоді, у лютому 2022-го року, зізнаюся чесно, мені стало легше, бо я зрозумів, що тепер Україна прокинеться. А коли Україна прокинеться – її ніхто не здолає. Як писав Шевченко: «Як Україну злії люди, присплять, лукаві, і в огні її, окраденную, збудять»… Ми вже були обкрадені, ми вже вісім років були «у вогні», але Україна спала. Тепер прокинулася й дає відсіч. Коли ми не спимо, коли ми один з одним не б’ємося, нас ніхто не здолає.

-Коли, як Ви гадаєте, Україна переможе? Та що кожен з нас може робити, аби цю перемогу наблизити?

-Складно сказати. Багато чого залежить як від керівництва, так й від народу. Можна донатити, допомагати чим можемо. Кожен сам вирішує що він може зробити.

Не знаю як широко розійдеться це інтерв’ю, але хочеться звернутися до українців: коли ви живете у райському куточку на Землі, будьте готові свій Рай захищати. Інакше прийдуть чорти, які перетворять ваш рай на Пекло.

Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група