Нахабівка: маловідомий чарівний куточок Чернігова

Чи всі чернігівці чули про Нахабівку – район з вкрай незвичною історією,  жителям якого довелося багато чого пережити?.. Історія цього району заслуговувала б на те, аби її описала Джоан Ролінґ (так, та сама авторка «Гаррі Поттера»).

Але поки британська письменниця зайнята іншими книгами, за розповідь про Нахабівку візьмемося ми. Сідайте зручніше, шановні читачі.

Як за помахом чарівної палички

Назва району Чернігова, якому присвячений цей матеріал, напевно вам більш відома, як «Нахаловка». Але ми використовуємо саме українську назву цього району, тож під назвами «Нахабівка» і «Нахаловка» ми маємо на увазі одне й те саме місце.

Нахабівка – це невеличкий район, який починається від Нафтобази та мосту на КСК (тому, що проходить над залізницею). Входять в нього дві вулиці. Вірніше, навіть не дві, а півтори.

Чому так? Бо Нахабівка – це вся вулиця Висока та частина вулиці Кропивницького (інша частина цієї ж вулиці територіально знаходиться на Лісковиці). Причому, як згадують місцеві, свою нинішню назву на честь драматурга Марка Кропивницького вулиця отримала приблизно у 1965-му році – до цього кілька років вона була «Второй Жєлєзнодорожной».

Але якщо з географічними межами цього району більш-менш зрозуміло, то з його історією все не так прозоро. Хоча з’явився цей район у XXсторіччі, в різних джерелах та від чернігівських істориків доводилося чути геть-різні роки появи Нахабівки – хтось казав про 30-ті, хтось – про 40-ві, а хтось навіть про 1970-ті…

Але цікаво, що, по-менш частково, більшість з цих версій є правдою. Нахабівка з’явилася «сама по собі», наче за помахом чарівної палички – бо радянська влада не давала дозволів на будівництво цього району, й, тим більше, не будувала тут нічого сама.

– У 1937-му році бабусю, коли репресували дідуся (відправили на Колиму), вигнали з дому. Тож бабуся тут у горі вирила землянку – так вулиця й почалася, - згадує онука перших поселенців Нахабівки Людмила Миколаївна.

Втім, інші старожили згадують, що селитися тут – на майбутній вулиці Кропивницького, почали ще раніше у 1933-му – під час Голодомору.

Однак вірна й історія про 40-ві роки. Тільки відноситься вона вже не до вулиці Кропивницького, а до сусідньої Високої (ця вулиця й справді знаходиться у горі, відносно Кропивницького). «Газета по-українські» у 2010-му році публікувала спогади Федора Глоби, якому на той час було 95 років. Він, разом п’ятьма колегами з Фабрики первинної обробки вовни, прийшов будуватися сюди як раз у 1940-х.

Втім, як розповіли нам мешканці Нахабівки, якщо у 30-х землянки копали на майбутній вулиці Кропивницького, то будівництво у 40-х відбувалося вже на Високій.

– На Високій деякі люді, особливо молоді – їм ніде було жити, то вони і будували за ніч,– каже Людмила Миколаївна.

Чому за ніч? Бо, за переказами, аби «узаконити» самозахоплення території й не бути виселеним радянською владою, потрібно було побудувати за ніч піч (за іншою версією – залити фундамент будинку). До речі, такі «Нахабівки» – не унікальна історія. Подібні райони виникали й в інших містах тогочасного УРСР. Як розповідають мешканці Нахабівки, навіть у Чернігові таких районів було два: другий – у районі Цегляного заводу (якщо ви чули про нього чи живете там – ділиться своїми історіями у коментарях).

В такому стані «нахабного» самозахоплення (від цього й пішла назва району) Нахабівка проіснувала до 1960-х. Тільки під час відносної «відлигі» радянського режиму, влада визнала цей район й провела сюди світло.

Втім, визнання не було «оберегом» від стихійних лих. Вже у 1970-му значну частину Нахабівки залило, під час пам’ятного для чернігівців розливу Десни.

– Це була заплава Десни. Кожного року нас затоплювало. В 1970-му була найбільша повінь. У домі де я живу, води було по вікна. Потім такого вже не було – хоча і доходило до вулиці, перетоплювало. Зараз вже не затоплює, – розповідає Людмила Миколаївна.

Втім, за словами інших нахабівців, в їх підвалах й зараз стоїть вода.

Люди в каналізації

У 2022-му Нахабівка, як й інші райони нашого міста, постраждала під час облоги Чернігова російсько-білоруськими окупантами. Посічені уламками паркани тут можна побачити, як-то кажуть, «неозброєним оком». Не оминули окупанти й дитячий майданчик.

– Ракети стрічали в людей на городах, на дахах, на дитячому майданчику. Дитячий майданчик в нас був дуже красивим, але був зруйнованим,– згадує мешканка вулиці Кропивницького Віра Михайлівна.

Жінка веде нас на той самий дитячий майданчик. Здалеку він навіть може здаватися цілим. Але якщо придивитися, посічені не тільки паркани навколо: сліди від «окупантських презентів» помітні і у будиночку, і у баскетбольному щиті. А від гойдалки лишилася лише половина – зламала її, як каже Віра Михайлівна, вибухова хвиля.

До речі, місцеві розповіли нам маловідомий факт: виявляється, наприкінці радянських часів саме район Нахабівки мав стати «новими Масанами» – тобто місцем масової побудови багатоповерхівок. Тут почали вбивати палі та прокладати труби-тунелі для каналізації. Але палі почали тонути у болоті, й будівництво з Нахабівки перенесли на Масани. Однак саме ці події 30-річної давнини дозволили нахабівцям вижити під час облоги 2022-го року.

– Коли бомбили ми були тут, на Кропивницького. У каналізаційній величезній трубі ховалися – плигали у люк. 37 людей – від 10-місячної дитини до пенсіонерів 65-70 років. Ми там й їсти варили, й ночували: брали з дому картоплю, помідори, огірки, збиралися всією вулицею. Тому що бомбили. Над нами літали дрони, – згадує Віра Михайлівна, чия ділянка також постраждала від вибуху – снаряд прилетів прямо в її двір.

Як кажуть нахабівці, хтось відновлював пошкоджене власними силами, комусь допомагали волонтери. Ті, з ким вдалося поговорити (а розмовляли ми, звісно, не з усіма місцевими), не зверталися за допомогою від міста чи державі.

– Є люді, які отак з клюкою три рази збігають за гуманітарною допомогою. А ми получили пенсію, нас обстріляли, й все… нам хватає. Спасибі, що нам далі пенсію, не затримують,– говорить Людмила Миколаївна.

Чим живе та чого не вистачає

Навесні Нахабівка здається чарівним куточком – квітнуть дерева, гуляють коти. Ще один – поважний, судячи за все, глиняний, «сидить» біля одного з будинків.

Мешканці вулиці Кропивницького кажуть, що дуже дякують «Атрощенку» за те, що у 2021-му тут зробили дорогу. «Зробили» – це поклали щебінь, а зверху укатали його асфальтовими залишками (старим асфальтом, який зняли з інших вулиць та подрібнили). Щоправда, зараз ремонтують цю дорогу нахабівці самостійно: де-не-де можна наштовхнутися на залиту цементом ямку. Хоча дорожні проблеми трапляються й тепер.

– Дуже ми чекали на цю дорогу. 40 років я тут живу, й 40 років ми чекали на цю дорогу. Раніше бруд був просто божевільний,– розповідає Віра Михайлівна. – Звісно, трохи як спускатися з гори – там не доробили: там ямки. А коли спуск – то й машини перевертаються. В’їзд на вулицю дуже поганий. Боїмося, щоб взимку не перевернулася швидка чи пожежна.

Мрії нахабівців доволі прості.

– Потрібний хлібний ларьок, щоб старим людям не ходити далеко. Маршрутка треба… До зупинки нам десь кілометр, мо трохи більше. У магазин їздимо на Музикалку, у «Сільпо» – це десь 2,5-3 кілометри. Ото старі люді й туди дибаємо, ходимо, – каже пан Володимир.

Тож ларьок – наразі це головна мрія нахабівців. Але є й ще одне практичне прохання до влади: вирубати кущі, що ведуть від Нафтобази до цього району. Як кажуть місцеві, певний час тому в них ховався злочинець, який серед білого дня намагався зґвалтувати дівчину.

Проводжаючи нас, журналістів, Нахабівці говорять про головне: «Швидше закінчилася б війна, швидше б українська перемога». Й це те бажання, яке наразі об’єднує усіх українців, незалежно від місця проживання.

Тож не забуваємо допомагати ЗСУ. А у коментарях пишіть – чи знали ви раніше про Нахабівку та чи бували там?..

Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група