Вулиця Калиновського – місце, де у Чернігові увічнили білоруса

Сучасна Білорусь є співагресором та союзником Росії у війні проти України. В тому числі з Білорусі у лютому-квітні 2022-го року на Чернігів йшли війська та летіли ракети.

Тому логічним кроком виглядало те, що у 2022-му році у рамках дерусифікації, провулок Білоруський у Чернігові перейменували на провулок Стародубського полку.

А ось коли у рамках тієї ж дерусифікації, але вже у 2024-му році, чернігівські депутати змінили назву вулиці та провулку Смірнова на вулицю та провулок Кастуся Калиновського – це викликало питання. Адже, хоча у складі ЗСУ воює полк імені Кастуся Калиновського, складений з етнічних білорусів, сам Калиновський, один з керівників Січневого повстання у Польщі у 60-х роках XIX сторіччя, є білоруським героєм та не має жодного стосунку ані до України, ані до Чернігова.

Щоб дізнатися як ставляться чернігівці, що живуть у колишньому провулку Білоруському та нинішніх вулиці та провулку Калиновського до білорусів, що думають про перейменування, та чи змінило їх життя повномасштабне вторгнення, ми пройшлися маршрутом від Подусівки до Котів.

(Це друга частина цього репортажу. Першу – про біль мешканців колишнього Білоруського провулку читайте за посиланням)

Під Смірновим висить Кастусь

Вулиця Смірнова та прилеглий провулок (наразі обидва носять ім’я Кастуся Калиновського) – набагато більша за провулок Стародубського полку. Починається вулиця неподалік від зупинки «Обласна лікарня», а закінчується трохи не доходячи до вулиці Дрозда. Більша частина вулиці – це приватні будинки, вздовж яких росте трава та дерева (зараз найбільш помітна шовковиця, що вже дозріла).

Приблизно у центрі вулиці, там де дорога йде спочатку до низу, а потім угору, можна знайти струмочок, що перетинає вулицю (вочевидь, під асфальтом прокладена труба), а біля нього – кілька двоповерхівок.

Слідів війни тут значно менше, ніж у колишньому Білоруському провулку. Але війна пройшла і тут…

Пані Олександра:
«МОЖНА СКАЗАТИ, ЩО ВОНИ ОДНАКОВІ З РОСІЯНАМИ, ЯКЩО ДОЗВОЛИЛИ СТАВИТИ ВІЙСЬКА»

Пані Олександру зустрічаємо на початку вулиці. Вона вийшла з дому когось проводжати (чоловік, сідаючи у машину, напучує жінку як спілкуватися з журналістами: «Кажи ото йому – нема часу. Хай локшину не вішають з вулицями – кому воно треба?!»)

-Коли почалося вторгнення, ми думали, що це на два-три дні. Як раз ми зібралися у село. Як поїхали, так й не верталися 4 місяці. Бо і село бомбили, й дім в сусідів згорів повністю. Й в нас гараж, паркан побитий, і хата побита, й дах протікав, стеля – взагалі страшне. Й ні від кого жодної допомоги. Трохи зверталися – до цього часу ніхто нічого не каже, – розповідає пані Олександра.

Після пережитого жінка про своє ставлення до білорусів говорить так:

-Та хто вони такі… Можна сказати, що вони однакові з росіянами, якщо дозволили ставити війська. Добре, що такі в нас хлопці – їх відбили, – говорить жінка.

Про те, що тепер її вулиця носить ім’я Кастуся Калиновського вона чула:

-Трохи читала про нього. Але не дуже зрозуміла звідки він та що…

Пан Петро:
«СТАВЛЮСЯ… ЯК ДО СУСІДІВ»

Хоча рішення про встановлення меморіальної дошки Кастусю Калиновському було прийняте лише минулого тижня, дошка вже висить на двоповерховому будинку – одразу під табличкою зі старою російськомовною назвою «ул. Смирнова 38».

За будинком на лаві сидить пан Петро.

-Як ставлюся… як до сусідів, – говорить він про ставлення до білорусів.

Під час облоги чоловік лишався у місті. Розказує, що один снаряд, десь напочатку березня 2022-го потрапив прямо у будинок на якому зараз розміщена дошка Калиновському.

Пан Олександр:
«ПРОЧИТАЛИ ПРО КАЛИНОВСЬКОГО – ХТО ВІН ТА ЩО ВІН»

Пана Олександра зустрічаємо, коли він несе білизну, що сушилася на вулиці. Про своє ставлення до перейменування вулиці й дошки, яка вже встановлена білоруському діячеві на його будинку, він каже так:

-Позитивно. Як нам сказали про перейменування – прочитали про Калиновського – хто він та що він.

Коли у будинок прилетів снаряд, пан Олександр та його житло не постраждали долею випадку – прилетіло в інший бік будівлі:

-Повністю вибило до самого фундаменту. Я лежав на другому поверсі, гупнуло, я вийшов – думав десь поруч прилетіло, а виявилося, що то в нас таке «кіно». Прилітало в нас частенько. Уламків я назбирав дві літрові банки та ще зсипав у купу. Так це тільки я – а ще під будинком ціла купа була насипана… Але з людей в нас ніхто не постраждав. Ото де прилетіло – вони виїхали на село. В них вивернуло батарею, залишило нас без тепла.

Дружина пана Олександра саме у ті часи мала проходити курс хіміотерапії:

-Вона тут «хімію» одну зробила, а потім прилетіло на онкоцентр. Дружина зібралася і поїхала. Другу «хімію» їй робили вже у Рівному, а третю – у Франції. З дружиною все гаразд. Лікували у Франції за рахунок французів – все безкоштовно. Зараз контролюють – теж безкоштовно. Онук, онучка, донька теж переїхали зараз у Францію – у Буассі-су-Сент-Іон, що у 30 кілометрах від Парижу, – розказує чоловік.

Як розповідає пан Олександр, з того боку, куди прилетів снаряд, майже всюди довелося замінювати вікна та двері. Досі над ґанком лишається свідок обстрілів – пробитий уламками козирок :

-Своїми силами пофарбували коридор у передбаннику. Хай дивиться міське керівництво – чи треба нам ще щось робити, чи не треба, – заключає мешканець вулиці Калиновського.

Він, як і всі, ті, хто говорили цього дня з нашим журналістом, навідріз відмовляється фотографуватися:

-Мене по місту багато хто знає. Я йду на базар, зі мною кожен другий-третій вітається. Авторитет свій тримаю при собі тихенько, – так пан Олександр пояснює чому не хоче фотографуватися.

Пан Ярослав
«БУЛИ БІЛОРУСИ, ЖИЛИ, ЇЗДИЛИ У ЧЕРНІГІВ ЗАКУПОВУВАТИСЯ НА РИНКАХ…»

Навпроти та вище будинку де живе пан Олександр, у невеличкому відгалуженні вулиці Калиновського, стоїть ще один двоповерховий будинок на два під’їзді. Біля першого з під’їздів сидить красива кішка (хоча, можливо, то кіт), котра одразу починає тертися об ноги. Згодом до неї підбігає нестандартна собака, схожа на суміш дворняги, такси та королівської коргі з «сергою» на вусі (це значить, що вона або стерилізована, або кастрована й прищеплена від сказу).

Біля другого під’їзду зустрічаємо пана Ярослава.

-Не знаю, хто такий був Смірнов. Щодо Калиновського – чув порівняння, що як в нас Шевченко – то він у Білорусі культурний діяч (Калиновський займався журналістикою та брав участь у випуску «Мужыцкай праўды», але його літературну вагу складно порівняти з Тарасом Шевченком, - прим.). Ставлення щодо перейменування – я б його висловив, якби повністю знав біографію Калиновського. Наскільки я розумію, це не негативне обличчя в історії Білорусі. Чув про полк імені Кастуся Калиновського у складі ЗСУ. Але мені від перейменування ані холодно, ані спекотно, – розповідає пан Ярослав. – До білорусів після початку повномасштабного вторгнення я ставлюся негативно. Були білоруси, жили, їздили у Чернігів закуповуватися на ринках. Ну, білоруси і білоруси. А те, що вони допомогли та допомагають Росії – звичайно, дуже погано. Нічого хорошого…

Під час облоги чоловік лишався у Чернігові. Каже, що було «весело»:

-В останній день, перед тим як вони пішли, нам пощастило – прилітало тоді поряд. Але нас обійшло, – згадує він.

Ран у Чернігова лишається багато, й, як показують обстріли міста у серпні минулого та у квітні цього року – цих ран може стати більше. Допоки Україна не переможе, допоки Росія та її союзник Білорусь не програють.

Тому не забуваємо допомагати захисникам України (гадаємо, кожен з нас знає збір, на який можна задонатити).

Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група