Ликера Полусмак: жінка з Ніжинщини, яка розбила серце Кобзарю

Ім’я Ликери Полусмак відоме історикам та знавцям літератури. Згадують її як останнє кохання Тараса Шевченка. Саме їй він присвячував вірші, дарував подарунки. З нею він хотів провести решту життя в Україні. Драматичний розрив і смерть поета принесли жінці похмуру славу. Але мало хто знає, що ця «фатальна жінка» була з Ніжинщини.

Він шукав собі просту дівчину

Після повернення із заслання Тарас Шевченко поспішав надолужити втрачене. Як у творчості, так і в житті. Особливо турбувала відсутність родини, власного дому. Після всіх випробувань його очікування були дуже прості – одружитись та побудувати хату в Україні.

Статків, крім творчих, у Кобзаря було небагато. В якості нареченої він шукав собі просту дівчину. Саме так він зупинив свій вибір на Ликерії Полусмак. Дівчина працювала наймичкою у знайомих Шевченка. Уперше він її побачив на дачі, де мешкали Олександра Куліш із родичами.

Сучасники описували Ликеру як молоду, свіжу дівчину, трохи грубу і не дуже вродливу, але своєрідно привабливу. Із чудовим русявим волоссям та карими очима. Особливо виділяла її постава – гордовита та впевнена.

Ликера, або ж за повним ім’ям Гликерія Полусмак, народилася 1842 року в селі Липів Ріг Ніжинського повіту на Чернігівщині. Була кріпачкою місцевого поміщика Миколи Макарова, одного зі знайомих Шевченка. Можливо, саме під впливом Шевченкових поезій, які засуджували кріпацтво, той звільнив Ликеру. Вона продовжувала працювати, але вже як наймичка. Могла мати вибір, що робити і як жити.

Саме нові можливості стали і спокусою, і випробуванням для дівчини. Неосвічена, хоч і кмітлива, вона мала недобру вдачу. Була схильна до лінощів, брехала, була ласа до грошей. Хоча вміла добре шити й вишивати білизну.

Але поет не зважав на вади своєї обраниці, міцно заплющивши на них очі. Даремно Олександра Куліш намагалася застерегти Шевченка, щоб зберегти його почуття. У свій час він був боярином її чоловіка на весіллі, тож для подружжя Кулішів Тарас був як рідний.

Шевченко ідеалізував простий люд. Як у творах, так і в житті. На всі закиди в нього була готова відповідь: усі моральні вади від неволі, а воля і достаток змінять дівчину на краще. А щоб показати серйозність свого ставлення, то взявся за освіту своєї судженої. Його першим подарунком нареченій став хрестик та буквар («Граматка» від Пантелеймона Куліша).

Коли Ликера отримала ці дарунки, то вони їй не сподобались. Вона хотіла знати, скільки коштує хрестик, а коли переконалась, що той не золотий, недбало відкинула. Коли Шевченко приніс їй букет польових квітів, то вони опинилися на землі під ґанком. Він хотів її підняти до свого рівня, але дівчина не розуміла значення його подарунків.

Їй було 19 років, а йому 46. В очах Ликери наречений виглядав старим, скупим, хіба що схожим на полупанка. Вона не розуміла пристрасті Кобзаря до народних традицій та культури. Їй кортіло стати «панною». Бодай хоч як дружина поета.

Колишню кріпачку обурювала «скупість старого»

Усі знайомі та друзі Шевченка, які знали характер нареченої, були розгублені. Надто різними людьми були Тарас і Ликера. Бажаючи кращого, вони мимоволі підливали масла у вогонь. Тарас не хотів чути жодних порад і далі ідеалізував свою обраницю. Заради неї він пустився берега. Дарував коштовні подарунки – модний одяг, взуття, ювелірні прикраси. Якщо вона не сприймала його подарунки зі змістом, то хоч дорогі речі мали показати його кохання.

Наречена подарунки приймала, але під вінець не поспішала. Весь час перекладала відповідальність за своє рішення то на колишнього пана, то на самого Тараса. Тим часом Кобзар був налаштований зіграти весілля восени, після Покрови.

«Будущеє подружжя моє зоветься Ликеря, кріпачка, сирота, така сама наймичка, як і Харита (попередня наречена Шевченка. – Авт.), тільки розумніша одним – письменна і по-московськи не говорить. Вона землячка наша з-під Ніжина», – писав він своєму свояку, який мав допомогти з хатою над Дніпром.

Радив купити вже готову хату та надіслав план перебудови.

План, зовсім фаховий, зробив сам Шевченко. Згодився талант художника. Ґанок мав виходити на Дніпро, як і світлиця з великими ампіровими вікнами. Ізольована від інших кімнат власна майстерня мала найбільше вікно. Були і спальня, і кухня. Все було добре продумане.

Крім креслень, Шевченко малював моделі для Ликериних костюмів. Особисто їх замовляв у модних салонах. Не шкодував грошей на найдорожчий матеріал на сукні, на спідниці. Лише одного дня, 3 вересня 1860 року, він витратив понад 180 карбованців на капелюшки, черевики, панчохи і таке інше. Щоб наречена почувалась господинею і привчалась до порядку, зробив для неї записну книжечку з рубриками прибутків і видатків. Сам їх вписував, показуючи їй, як це треба робити. Ликера, плутаючи та з помилками, вписувала туди нібито свої, а фактично ж Тарасові видатки.

Щоб дівчина не соромилась своєї неграмотності, Тарас вирішив подбати про її освіту – найняв приватного вчителя. Найняв для неї квартиру. Єдине, у чому був непохитний, – жодної прислуги: його майбутня дружина має цінувати святу працю. Але колишню кріпачку обурювала ця «скупість старого». Вона не розуміла, чому це так принципово для Тараса.

Весілля так і не сталося. Після всіх капризів та скандалів останню крапку поставила Ликера. Завітавши до неї не у звичну годину, Тарас застав її в обіймах найнятого вчителя. Він був розгніваний обманом, а Ликера дорікала йому: «Хіба ж би я за тебе, такого «старого та поганого», пішла, коли б не подарунки та не те, щоб панією бути».

Після розриву Кобзар вимагав, щоб вона повернула йому всі подарунки. Йому була не шкода грошей – була огидна безчесність нареченої. Хотів також, щоб та повернула присвячені їй вірші та листи. Ликера відповідала: «Послуша тара твоеимй записками издесъ неихто не нужаеца».

Обман коханої позбавив поета останньої надії про омріяний дім та сім’ю. Можливо, саме це загострило його хвороби. Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року.

Ликера пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлєва. Жила з чоловіком у Царському Селі під Петербургом. Шлюб не був щасливим – чоловік пиячив. Після його смерті у 1904 році, вона залишає своїх уже дорослих дітей та починає провідувати могилу Кобзаря. Спочатку щоліта, а потім і зовсім переїздить до Канева. Померла вона у 1917 році. Таке ось запізніле каяття.

Хто був винний у цій драмі? Мабуть, кожен по-своєму. Ликера не могла зрозуміти митця та його принципи, а Шевченко був закоханий в образ дівчини, якої не було, – із «вольною і святою душею».

Володимир Баров

Сайт «Мій Ніжин»