Як ми можемо вшанувати пам'ять загиблого воїна?

Нещодавно до нашої редакції надійшов емоційний лист, у якому мати воїна-земляка дуже обурювалася тим, що представники влади в громаді, де цей чоловік народився та зростав, і куди його привезли «на щиті» для прощання та поховання, не подбали завчасно про «живий коридор». А ще нарікала на те, що її особисто запросили на упізнання тіла воїна до моргу, де воно було «в мішку». Для жінки, яка втратила свого синочка, це було вже занадто…

Ми не будемо цитувати цей лист, у якому за словами образи, за звинуваченнями відчувається дуже багато болю і дуже багато надій, які ніколи не збудуться, бо сина батькам ніхто не поверне та не замінить. Ми можемо тільки висловити свої щирі співчуття нашій читачці. Кожному з нас – працівників редакції – теж болить. Бо ми всі когось втрачаємо. Втрачаємо найкращих синів і доньок, рідних людей, друзів, і від цього дуже багато втрачає наше суспільство, наша країна в цілому…

Тож цей емоційний лист ще раз нагадав, наскільки нам зараз треба бути чуйними одне до одного. Наскільки більш уважними, аби мимоволі не поранити, не зачепити там, де болить. І, може, варто ще раз поговорити про те, як підтримувати одне одного та людей, які втрачають рідних…

Надамо слово Світлані Ющенко – чернігівській психологині, травматерапевтці.

– Почну з того, що у вшануванні пам’яті не має дрібниць. Тут важливі всі аспекти. Мені шкода, що для упізнання тіла рідних і близьких можуть запрошувати, не підготувавши. Такий формалізований підхід може глибоко ранити. Бо рідні загиблого точно мають розраховувати на підтримку, співчутливе та поважне ставлення до тіла Героя.

Хочу підкреслити, що пам'ять народу – це те, що забезпечує його єдність. Саме тому вшанування пам’яті загиблих воїнів – це наша вдячність за те, що ми можемо жити, працювати, любити, планувати та чинити опір ворогу!!!

Ми нарешті замінили радянське бездушне визначення «Вантаж 200» на більш поважливе «На Щиті».Нижче я хочу нагадати, як варто зустрічати кортежі, які привозять тіла наших загиблих воїнів. На жаль, такі місії зараз часто з’являються на вулицях українських міст і селищ. Саме тому дуже важливо нам - людям, котрі перебувають у тилу - знати та дотримуватися певних правил і традицій, знати, як треба діяти, коли з’являється траурний кортеж.

Отже, як ми можемо вшанувати пам'ять загиблого воїна?

- Жителі населеного пункту можуть вийти з приміщень на вулицю, щоб приєднатися або утворити живий коридор.

- Люди, котрі в цей час кудись ідуть, мають спинитися та схилити голову, покласти праву руку на серце або спуститися на коліно

- Якщо ви за кермом авто й помітили машину поліції з увімкненим проблисковим маячком та колону автомобілів зі стягами або написом «На щиті», зупиніться на узбіччі, вийдіть з авто та приєднайтеся до людей на тротуарах, схиливши голову або ставши на коліно.

Чому я як психологиня акцентую на цьому? Бо хочу, щоб ми пам’ятали, що кожна людина, яка віддала своє життя за Україну, заслуговує на величезну пошану!!!

Інформувати про створення живого коридору для вшанування пам’яті у громаді мають представники місцевої влади. І це дуже важливий аспект, який не варто ігнорувати. Вшанування — це не лише про скорботу та сльози, це про пам’ять, а також про можливість згадати та подякувати. Таким чином ми підтримуємо рідних і близьких, які перебувають у скорботному періоді.

Із болючими втратами героїв, які відстоюють кордони України, українське суспільство зіштовхнулося ще від перших етапів російсько-української війни 2014 року. Тому вже близько десяти років ми не лише розвиваємо культуру підтримки та вдячності тим, хто захищає Україну, а й невпинно шукаємо способи зібрати та зберегти памʼять про тих, хто віддав за неї життя.

Це і є наше спільне зростання як нації та шлях виходу з травми.