«Затишок для ВПО»: дівчина з Криму допомагає облаштувати старі будинки на Чернігівщині

Кримчанка Юлія Дудишева знала, як важко емоційно та фізично переїжджати на нове місце і стартувати заново, адже їй самій довелося поїхати з Криму у 2014-му. Вона знає: люди, які не мають можливості орендувати чи придбати комфортне житло, селяться в старих хатах, де вже багато років жили хіба миші та шашелі.

Якось у 2018-му після чергового «рум-туру» будинку без підлоги, який мав стати домом для друзів з Луганщини, Юлія сіла на лавочку і розплакалася. Чи не вперше у житті в неї опустилися руки. Побачивши це, до Юлі підійшла сусідка і пригостила вафелькою. І та вафелька подіяла: дівчина заспокоїлася і пішла шукати далі. Тоді вона знайшла для друзів будинок з підлогою. А за 5 років започаткувала проєкт «Затишок для ВПО», який перетворює старі сільські будинки на Чернігівщині на чисті приємні оселі. Далі – репортаж з «поля ремонту» Юлії.

«Наш дім буде складатися з таких шматочків доброти»

Стара хатинка на дві кімнати загубилася в хащах не менш старого виноградника. Вона розташована в селі Синявка, що в Корюківському районі, за 58 км на північ від Чернігова.

Біля хвіртки, яку з легкістю можна проїхати, не помітивши в зелені, стоїть нова власниця оселі – Юлія Мазун з Херсона. Вона перебралася сюди з родиною у квітні 2024-го. Цей дім придбала за 50 тисяч гривень.

«Тільки світло ввімкнули, так що ви вчасно, можна попрацювати», – усміхається господиня, обіймаючи Юлію Дудишеву та її подругу Наталію, переселенку з Луганської області.

На час ремонту дівчата ночують у сусідньому селі Городище, що плавно перетікає в Синявку. Так зручніше добиратися велосипедами, бо до Сосниці, де живуть дівчата, майже 47 км.

Юлія Мазун переїхала з родиною з Херсона на Чернігівщину, в село Синявка

У дворі за хатою рясно буяє кропива, перед будинком – яма-траншея, це нещодавно викопали свердловину, тому скоро у дім підведуть воду. А за подвір’ям – рівненько скошена земельна ділянка, що закінчується лісосмугою та рівчаком з водою.

Перша кімната уособлює безлад, який панував в усій хаті. Друга – повна їй протилежність: тут свіжа фарба на стінах, пічці та підлозі, на вікнах – текстиль з «турецькими огірками», на підлозі – люстра. Її прислала підписниця Юлії Дудишевої з-за кордону, коли дізналася, що для Юлії з Херсона створюватимуть затишний дім.

Юлія Мазун з чоловіком вісім місяців жили в окупації на Херсонщині. Потім через Росію та Білорусь виїхали до сина в Польщу. За кілька місяців оселилися на Львівщині. Та згодом зрозуміли, що треба десь пускати нове коріння. У Синявці живе брат Юлії. Туди ж у грудні з Херсонщини приїхала її свекруха з собакою. Отак вся родина й опинилася в цьому селі на Чернігівщині.

– У Херсоні зараз небезпечно. Часто бувають обстріли, гинуть і травмуються люди. Навіть коли звільнять усю території, ще треба багато часу на розмінування. Тому ми вирішили не чекати, а жити життя зараз. Отак і наважилися придбати цю хатинку, – розповідає Юлія Мазун.

Про проєкт «Затишок для ВПО» жінка дізналася з інтернету, коли була на Львівщині. Написала його авторці один раз, потім вдруге, коли визначилися з будинком. Побачивши фото та почувши історію Мазунів, Юлія Дудишева погодилася взятися за створення затишку в їхньому новому домі.

Вона приїхала, зняла відео і повідомила в інстаграмі: наступний ремонт буде тут; і відкрила збір для цього проєкту. Донати зібрали швидко. Але і це не все: українці з усього світу надсилали речі, які знадобляться в новому домі: посуд, постільну білизну, штори, пилосос…

– Нам стільки посилок прийшло з речами, предметами інтер’єру… Після ремонту я обов’язково зніму відео про це і подякую кожному. Наш дім буде складатися з таких шматочків доброти багатьох українців. Це дуже цінно і тепло, – каже Юлія Мазун.

Процес перевтілення старих речей допоміг пережити хворобу

Того дня дівчата з Юлією-господинею встигли зняти застарілу фарбу з відкосів і пофарбувати їх, повісити штори та нанести фарбу на старий стіл. А ще намазали засіб проти шашеля, який нещадно з’їдає старі будинки та меблі. Та потім світло знову вимкнули, тому роботу довелося відкласти. У цій кімнаті залишилося ще відреставрувати стару шафу і поставити ліжко. Після цього дівчата візьмуться за ремонт іншої.

Ця кімната Юлії Мазун – шоста в проєкті «Затишок для ВПО». У червні 2024-го цій ініціативі виповниться рік. Юлія Дудишева каже, що колись вона могла тільки мріяти про таку справу.

«Затишок для ВПО» – це проєкт в інстаграмі: Юлія обирає родину ВПО на Чернігівщині (поки що близько до селища Сосниця, аби зручно добиратися), оголошує збір серед підписників і за ці гроші допомагає людям облаштувати новий дім.

Рідна домівка Юлії розташована в Криму, у містечку Джанкой. Дівчина жила там до 2014 року. Дитинство було важким: достатку в родині не було. Але разом із тим – щасливим: мама з донькою багато часу проводили разом, переробляли старі речі, меблі.

Коли дівчині було 14, помер тато. А за шість років мамі поставили діагноз «рак». Тоді Юлія покинула навчання в КІПУ (кримськотатарському університеті, як його називали місцеві) і повернулася додому доглядати за нею.

– Із хворобою мами життя розділилося на до та після. Гроші на операцію та першу хіміотерапію зібрали друзі. Після хімії людині важко: її нудить, крутить ноги, не хочеться ні їсти, ні пити, ні жити взагалі… Але наша родина релігійна, мама завжди була оптимістично налаштована. І попри те що лікарі давали їй прогноз жити лише два місяці, вона подолала хворобу, – розповідає дівчина.

Тоді, після «хімії», Юлія розважала маму як могла. Вони обожнювали дивитися телепередачі про ремонт, як наприклад «Дача», яку вів Кузьма. Це надихало. Тож попри біль та втому мама підводилася і погоджувалася оживити якусь деталь інтер’єру. Першим витвором став абажур з виноградної лози. Потім перетягнули крісло червоною парчею, з якої колись робили радянські прапори. Юлія каже, що Бог, підтримка друзів та процес перевтілення старих речей допомогли її мамі пережити хворобу.

Але й сама дівчина теж мала проблеми зі здоров’ям. Виявилося, їй не підходить спекотний кримський клімат: така собі алергія на тепло. Тому, коли одного разу вона знепритомніла, і розбила голову, лікар сказав їй шукати прохолодніші регіони. Так Юля опинилася в Сосниці, на півночі країни. Уперше Юлія поїхала туди у лютому 2014-го, за місяць до анексії Криму. А остаточно переселилися 20 березня того ж року.

До 2022-го люди не розуміли, як це – бути ВПО

– Клімат у Сосниці мені підійшов, стало набагато легше. Але тут усе було геть іншим: менталітет, природа, говірка. Пам’ятаю, як попервах я ходила з блокнотом і записувала нові слова: «кватирка», «пучки», «хвіртка»… – усміхається дівчина.

Пів року вона жила у старому будинку без води та газу. Працювала де прийдеться: фарбувала і шпаклювала стіни, не цуралася різної роботи. Каже, що іноді жила на 300 гривень у місяць, бо в селі з роботою важко. Але не менш важко було дивитися, як люди, що втекли від війни на сході України, не могли повноцінно облаштувати життя на новому місці.

Перша така родина приїхала влітку 2014-го. Це була мама з двома синами-підлітками. Жінка з Донецької області їхала в гості до знайомих на пару тижнів. Та поки вона гостювала, удома почалася війна. Тому повертатися не було куди. Юлія бачила, як тяжко доводилося цій жінці. Спочатку їм дали кімнату в санаторії, потім підселили до літньої жінки.

– Мені було їх дуже шкода. Та жінка шукала якісь шабашки на будівництві, була рада тим мізерним грошам... Я не могла нічим допомогти чи щось їм запропонувати. Лише підтримувала емоційно та шукала житло. Знаєте, у той час тут не було розуміння, що таке ВПО, слово «волонтер» не було популярним у маленьких громадах, натомість багато людей полюбляли казати «сепаратист». Ніби всі, хто приїжджає, були саме такими. Тоді мало людей розуміли, як це – бути переселенцем, – із сумом пригадує дівчина.

Ця ситуація дуже вразила Юлію. А вдруге схожі відчуття з’явилися у 2018-му, коли з Луганщини на Чернігівщину переїжджала її подруга з родиною. Тоді знову постало питання з житлом. Хати, які пропонували людям, іноді навіть не мали підлоги. І за них окрім ремонту господарі хотіли ще отримувати орендну плату.

Після чергового рум-туру будинку без підлоги Юлія сіла на лавочку і заплакала. То були сльози розпачу, безвиході, суму, розчарування…

«Я плакала і в думках зверталася до Бога. Сусідка, побачивши мене, пригостила вафелькою. У цьому жесті я побачила відповідь Бога. І так заспокоїлася й пішла шукати далі», – говорить дівчина.

Наступного дня подрузі та її родині будинок знайшли. Поступово власними силами зробили там ремонт із того, що мали. Господар, який займався будівництвом, віддавав їм залишки шпалер та інших матеріалів.

Затишок потрібно було створювати фактично з нічого

Коли почалася повномасштабна війна, Юлія втратила роботу: останні роки вона працювала менеджеркою з реклами в сусідньому місті. Сосниця була в тихій окупації: російських військових у селі не було, але їхні колони регулярно проходили повз. Із новин дівчина знала, як через війну нові хвилі переселенців вимушено роз’їжджалися Україною та світом. Бачила, як у Сосницю тікали люди з Чернігова, який тоді обстрілювали російські військові.

Після звільнення області дівчина дала собі пів року, щоби знайти справу до душі. Це був час, коли вона могла жити за виплати з Центру зайнятості. У цей час її друзі, теж ВПО, вирішили змінити житло без умов на більш придатне для життя. У новому будинку були вода та газ, але треба було зробити косметичний ремонт.

– Я була підписана на блогерів, які облаштовували свої оселі. Але ці люди купували меблі в дорогих магазинах, це точно було не про нас. Тому я вирішила знімати і показувати все як є. Зараз багато людей живуть отак. Є такі, що вимушені жити і в гірших умовах. Та всі вони прагнуть затишку. Тому потрібно було створювати його фактично з нічого, – каже дівчина.

І так у своєму інстаграмі, де було 300 підписників, вона почала викладати відео: як з друзями прибирають у будинку, що там було до ремонту, як зробили і скільки грошей витратили. Також Юлія ділилася лайфхаками бюджетного ремонту. Каже, уже багато разів перевірено: будь-яку кімнату можна облаштувати з підручних матеріалів за 3 тисячі гривень.

«Ми показували все як є. Ось тут жив дідусь, і все було прокурено. А тут ми знайшли чайник, на який мітили коти… Це був час, коли інстаграм перестав бути ідеальною картинкою. Якось моє відео набрало мільйон переглядів, залетіло в тренди, а мій акаунт – у рекомендації. Коли в мене було 300 підписників, я міряла, щоб була тисяча. Якось заходжу, а ця тисяча є. А наступного вечора вже було 10 тисяч… І так люди щодня додавалися тисячами. Тоді багато людей вимушено поїхали зі своїх більш менш комфортних домівок в отакі старі занедбані хати. Тому цей контент був дуже актуальним», – розповідає дівчина.

Знайомі рекомендували Юлії відкрити банку для ремонту. Тоді вдалося зібрати 3 тисячі гривень, більшість суми витратили на фарбу. Юлія клеїла друзям шпалери на підлогу, робила люстру з яєчних лотків. А в серпні 2023-го проєкт «Затишок для ВПО» почав діяти не тільки для друзів, а й для геть незнайомих людей.

– Я спочатку хотіла назвати проєкт «Затишок для переселенців», бо так я сама себе називала і мої друзі теж. Та згодом мені сказали, що це слово образливе. І так я вирішила, що буде «Затишок для ВПО, – ділиться попри те що думками дівчина.

«Хочу жити простим життям і не обтяжувати себе зайвим»

Коли закінчується черговий проєкт, Юлія робить допис про те, що шукає нових героїв. Умови прості: бути територіально близько до Сосниці, допомагати з ремонтом і не втручатися в дизайн. Дівчина каже, що не робить ремонти на замовлення, натомість допомагає людям створити затишок своїми ідеями, працею і фінансами, які скидають підписники.

Питання ж свого заробітку вона вирішила в серпні того ж 2023-го. Зрозумівши, що найбільша частина бюджету йде на фарбу, почала пропонувати співпрацю українським виробникам. І так для харківського підприємства Юлія Дудишева стала фактично амбасадоркою.

– Я написала їм та запропонувала співпрацю, вони швидко погодилися на мої умови і надали все необхідне для тесту продукції. Крім того, вони самі захотіли бути волонтерами та безкоштовно постачати фарби на проєкт. А згодом навіть створили ґрунт для меблів під мої потреби, – розказує Дудишева.

Зараз чимало людей звертається до Юлії по допомогу. Вона просить написати свою історію, сфотографувати те місце, де вони живуть. Каже, що обирає серцем. Отак, навіть не усвідомлюючи цього, Юлія Дудишева створила власний аналог «Дачі». 12 років тому ця передача допомогла її мамі пережити «хімію», а зараз «Затишок для ВПО» допомагає іншим людям мати комфортніше житло.

Проєкт згуртував навколо себе багатьох фахівців – дизайнерів, які розробляють проєкт кімнати, виробників штор, фарби тощо.

«Я отримую чимало пропозицій для реклами, але відмовляюся. Приймаю лише речі для самих ВПО. Вважаю, що всіх грошей не заробиш, а справу треба робити в задоволення. Я їжджу на старому велосипеді, живу в звичайній, але уже затишній орендованій квартирі, вдягаюся в секонді, і мені це подобається. Я хочу жити простим життям. Я не намагаюся врятувати світ, але допомогти хоча б одній людині й отримати задоволення від процесу, а не вмирати від цього – оце для мене щастя», – каже дівчина.

Наталія Найдюк, спеціально для «УП. Життя»

Фото авторки