Квіткові «корони» виготовляє журналістка Любов Потапенко з Чернігова

Щоб відродити та зберегти традицію, і щоб наша молодь мала можливість вдягати такі традиційні головні убори, як воскові паперові віночки, на свята та весілля, на концерти та фотосесії, - пані Любов - чи не єдина майстриня в нашій області, яка виготовляє квіткові «корони». Бо сучасні віночки – пишні та яскраві, з квітами з паперу чи тканини – виготовляють, але вони відрізняються від традиційних. Якими ж мають бути? І з чого взагалі почалося це захоплення? Про це і не тільки – в ексклюзивному інтерв’ю для наших читачів.

«Кілька років тому перед днем народження запитала себе: чого ж я хочу? Тобто який подарунок мене би порадував. І вирішила, що хочу мати справжній вощений віночок, який колись наші дівчата надягали на голову як прикрасу. Надягати його не збиралася, але хотіла краще роздивитися, зрозуміти, як же такі віночки виготовляють. І придбала його у майстрині – бабусі 33 року народження, котра жила на Черкащині у Городищенському районі. Вона плете так, як колись її мати плела. Тож з 2019 року він у мене висить на стіні і як прикраса, і як своєрідний оберіг», – розповідає нашим читачам Любов Потапенко – журналістка та майстриня, яка захоплюється вивченням і виготовленням традиційних воскових віночків.

Сучасні віночки – то не копії, а репліки

А суть у тому, що квіти для віночка виготовляють з паперу, і він обов’язково провощений білою воскоподібною речовиною, тобто парафіном. І в таких виробів мають бути певні елементи. Скажімо, восковички, схожі на тичинки, символізують деревій, і це символ стійкості, нескореності. А спіралька – символ безкінечності, який ми і на рушниках часто побачимо. Без цього віночок вважається нетрадиційним. Центральних квітів має бути непарна кількість – зазвичай сім або дев’ять. І все виготовляється вручну.

– Я хотіла вивчити саму цю техніку: як оці квіточки виготовляти, як ці пелюстки вощити, як закручувати, щоб воно було не пласке, – розповідає пані Любов нашим читачам. – Перше, що знайшла і що мене зацікавило, – програма, яка виходила на одному з центральних телеканалів, «Майстер-клас» Наталки Фіцич. Вона знімала у однієї жінки з Київщині, і та показувала, але не в деталях. Тож я потроху шукала то десь на сайтах, то в розмовах. А найбільшим натхненням для мене була група у фейсбуці «Метелики в голові», яку вели черкащанки. Рекомендую! Напевно, у них був якийсь проєкт, бо вони їздили в експедиції по селах, збирали фото, зустрічалися з майстрами, з дітьми тих майстрів. І відтворили десь 50 віночків – зовсім різних.

Так поволі пані Любов зрозуміла, як вощити папір, як формувати квітки, як робити оті тичинки, бо це дуже марудна справа. Важливо, щоб вони були всі рівні, гарні, приблизно одного розміру. Уточнює також, що копіями ці сучасні віночки назвати не можна, бо для цього треба матеріали тогочасні, тож правильно називати їх репліками.

Для своїх виробів вона бере різний папір – і гофрований, і двосторонній кольоровий, а колись брали і блискучий. Потрібна ще й проволока, щоб прикручувати квіти до ободка. Раніше вона брала тоненький дротик і обмотувала його гофрованим папером зеленого кольору, щоб виріб виглядав більш естетично. І це також марудна справа! Традиційні кольори цих віночків – кораловий у поєднанні з блакитним і білим або взагалі білий – то класика.

Відтворює прикраси за старими світлинами

– А взагалі інтерес до цієї справи у мене, напевно, виник ще раніше – з інтересу до старих фотографій. Мені подобається роздивлятися старі фото, де є вбрання та прикраси наречених. Майже у кожної на голові – традиційний восковий віночок, – розповідає Любов Потапенко. – Пам’ятаю, як у моєму дитинстві справляли весілля в селі. А коли вже вчилася на першому курсі, мого вітчима хрещениця приходила запрошувати на весілля – і вона, і інші дівчата були у віночках. Тож ця традиція зберігалася доволі довго.

Коли пані Любов про це розповіла, я згадала, що на весільних фото моїх батьків мати також у віночку з білими квітами. А це був 1974 рік, Чернігів. Звісно, то не традиційний восковий віночок, а більш сучасний і стилізований, але тепер усвідомлюю, що ця традиція існувала навіть у радянський час. Напевно, і у ваших сімейних архівах, наші шановні читачі, також є фото з нареченими – вашими родичками, які надягали віночки.

– Отже, я почала шукати старі фото, щоб зрозуміти, який же віночок тоді був тоді, і 70, і 100 років тому, бо хотіла відтворити його максимально, – продовжує розповідати про своє захоплення наша співрозмовниця. – Маю фото наречених із Сосницького району, Менського, Коропського. Дізналася також, що на Ріпкинщині не було віночків. Одна знайома розповідала: як у них в селі було весілля, і приїхала наречена з Городнянського району у віночку, то всі бігали дивитися. А на Ріпкинщині в хусточках заміж ішли. Напевно, це якась білоруська традиція.

За словами пані Любові, вона шукала майстринь, які виготовляють такі традиційні віночки на Чернігівщині. Випадково знайшла відео, що у Прилуцькому районі одна старенька жінка колись цим займалася, але їй було під 90.

«У Черкасах ще є такі майстрині, на Кіровоградщині, на Вінниччині, на заході України – там, мабуть, у кожному дворі щось майструють. А в нашому регіоні це ремесло, як мені здається, втрачене. Бо я шукала, щоб з кимось поговорити, і не знайшла, – поділилася з нами міркуваннями майстриня. – Моє бажання – щоб воно не загубилося, бо вишивка ще якось у нас тримається, розвивається, а до вишивки головний убір – це ж віночок».

Отже, секрети майстерності пані Любов почала опановувати самотужки. І робила так, як собі уявляла. Не одразу все виходило так, як треба. Перший віночок – це була, так би мовити, проба пера. Він вийшов трохи менший, ніж треба. Зберігає його на згадку. Довго морочилася, аби навчитися робити головні квітки. Їх має бути сім або дев’ять штук, а навколо – дрібніші. Зараз уже вміє майструвати маки, мальви, троянди.

Як уже згадувалося, всі елементи віночка виконуються вручну, тож це доволі кропіткий процес. Пані Любов каже, що зазвичай на виготовлення одного виробу йде тиждень. Але був випадок дуже термінового замовлення. Тож за вихідні майстриня зробила віночок, але сиділа над ним буквально з ранку до вечора. Зазвичай замовляють такі воскові віночки своїм донькам, онучкам. Пані Любов продає їх за доволі символічну ціну – 400–500–600 грн.

Одна знайома, яка має власну вишивальну майстерню, замовила одразу три віночки для своїх костюмів, для етнопроєкту «Скриня». І в цьому проєкті під чернігівській стрій на фото побачимо віночок нашої співрозмовниці.

Рукоділля – для профілактики стресу

Приносила свої вироби пані Любов до Обласної спілки майстрів народної творчості. І там їх довго роздивлялися, мовляв, «чого це раніше подібні ніхто не приносив? Усе інше роблять, а віночки – ні».

«А мені так незручно стало, бо я ж не вважаю себе майстринею, я тільки вчуся», – каже нам Любов Потапенко.

А це ж така давня, навіть прадавня традиція! Віночок, як і обручка, – символ безкінечності, символ вічності. І колись ці віночки, особливо весільні, зберігали поруч з іконами, у спадок передавали. Пані Любов згадує: як була маленькою й жила у бабусі, то бачила, як перед Великоднем білили хату, наводили лад і знімали образи, то в іконах під склом зберігали віночки чи квіточки з віночків. Зберігали роками.

А я знову згадала, що в деяких старих церквах також бачила паперові квіти за окладами давніх образів – зовсім вицвілі, майже білі. І відомий в області колекціонер старовини розповідав, що у нього були ікони з такими віночками. Але тоді він ще не знав їх цінність і викинув.

«Може, ті ікони були не настільки цінні, як оці весільні віночки наших прабабусь, – каже наша співрозмовниця. – Якби зберіг, можна було би подивитися, як воно зроблено, зробити репліки».

А дехто розповідав, що такі чи подібні віночки у хатах їхніх бабусь, бувало, висіли на стінах просто для краси. Пані Любов теж так робить. Бо дорослі жінки вінки не надягають. Це атрибут юнок, ранньої молодості. Сьогодні молодиці надягають віночки хіба що для фотосесій.

Створення воскових віночків для нашої співрозмовниці – це ще й профілактика стресу. Ми можемо цього не помічати, але через війну, тривоги, трагічні новини про втрату рідних і друзів стаємо все більш роздратованими, гостріше реагуємо на різні ситуації, гірше керуємо своїми емоціями, частіше зриваємося, а ще – почуваємося більш втомленими, погіршується наша пам’ять, здатність до запам’ятовування. Можуть бути й інші прояви.

– Тож по вечорах я зазвичай сідаю під лампу, слухаю якусь цікаву лекцію з історії чи філософії і щось собі майструю, – каже Любов Потапенко. – А хтось вишиває, хтось малює картини по номерах. Це свого роду творча терапія, медитація. У планах – навчитися робити двоярусні віночки – такі пишні, мордаті. У нас на Чернігівщині таких не було, але в деяких регіонах були популярні саме такі. Він виглядає на голові як корона. Робота ажурна, таке враження, що воно аж дихає. Така краса!

Спілкувалася Вікторія Сидорова
Фото – авторки та Любові Потапенко