Кирило Розумовський: останній гетьман козацької України

Наша земля щедро зрощувала тих, хто доклався до розвитку України в усіх можливих сферах. Починаючи від князів та гетьманів і закінчуючи відомими політиками, науковцями, культурними діячами сьогодення. До прикладу, гетьманів козацької України Чернігівщина точно виростила декілька. Такі імена, як Дем’ян Ігнатович (Многогрішний), Павло Полуботок, Кирило Розумовський, добре відомі тим, хто цікавиться історією козацької доби. Проте для широкого загалу необхідне інформування. Саме тому герой нашої рубрики «Історична персона» – останній гетьман козацької України Кирило Григорович Розумовський.

Фаворит із Лемешів

Кирило Розумовський народився 18 березня 1728 року в селі Лемеші Козелецької сотні Київського козацького полку в родині звичайного козака Григорія Розума. Прізвиськом родина завдячує улюбленій приказці Григорія: «Ну що то за голова, що то за розум!». Сам глава сімейства добряче полюбляв уживати горілку та інші спиртні напої і помер 1737 року. Повною протилежністю чоловікові Григорію була його дружина Наталія Дем’янівна - надзвичайно кмітлива жінка, що набагато пережила чоловіка і дочекалася зіркового часу своїх синів.

Спочатку фортуна посміхнулася старшому брату Кирила Олексію, якого 1731 року запримітив полковник Федір Вишневський, що саме проїздив цими краями, повертаючись з Угорщини. Олексій тоді співав у хорі церкви сусіднього села Чемер, саме на чудовий голос хлопця і звернув увагу Вишневський. Придворний забрав Олексія до імператорської капели в тодішній столиці російської імперії Петербурзі, де той припав до душі царівні Єлизаветі Петрівні.

У 1741 році Єлизавета вступає на престол та обдаровує свого фаворита чинами камергера та генерал-поручика, а за деякий час вони нібито таємно обвінчалися. Незважаючи на швидкий кар’єрний злет, Олексій Розумовський залишився відданим своїй Батьківщині та всіляко намагався покращити становище України. Нагадаємо, що автономні права Гетьманщини тоді обмежувалися все більше, вибори гетьмана були заборонені імперською владою, а управління українськими землями здійснювало так зване Правління гетьманського уряду, що складалося з шести (три представники української старшини та три імперських російських чиновники) осіб та керувалося присланим з Петербурга російським високим чиновником.

Так ось, Олексій Розумовський завдяки впливу на імператрицю активно сприяв відновленню прав козацької старшини України та загалом відновленню інституту гетьманства. У 1742 році він забирає молодшого брата Кирила з Лемешів до Петербурга і забезпечує його відповідною освітою.

Із гетьманською булавою

Під наставництвом члена Академії наук Григорія Теплова хлопець вирушає за кордон, де навчається у провідних університетах Німеччини, Франції та Італії під керівництвом найбільш відомих учених того часу. У 1744 році обидва Розумовських отримали графські титули, а 1745 року після повернення з-за кордону Кирило одержав чин дійсного камергера.

Настав час подбати про одруження, і майбутньому гетьману підібрали пару серед родичок Єлизавети – Катерину Наришкіну. Тоді ж Кирило Розумовський очолив Петербурзьку академію наук.

Як ми зазначали, Олексій Розумовський був націлений на відновлення гетьманства в Україні. До того ж козацька старшина, незадоволена гнітом імперських чиновників з колегій різного штибу, постійно нагадувала у своїх петиціях та проханнях про відновлення гетьманського правління. Врешті Єлизавета Петрівна пішла на поступки і у травні 1747 року іменним указом відновила інститут гетьманства на території Лівобережної України.

Утім самого гетьмана довелося ще кілька років почекати, оскільки лише 22 лютого 1750 року на зібраній за наказом імператриці Глухівській раді на цю посаду обрали Кирила Розумовського. Він був єдиною кандидатурою, до того ж вибори пройшли для нього заочно, адже Розумовський навіть не був присутній на церемонії. Тільки наступного, 1751 року, отримавши від Єлизавети грамоту на відновлення гетьманської резиденції в Батурині, Кирило Григорович вирушив до України.

Молодий реформатор

Скажемо одразу, керівництво Розумовського було специфічним, тому що гетьман не весь час проживав на території України, паралельно він продовжувати керувати Петербурзькою академією наук.

Утім за час своєї діяльності гетьман удався до низки реформ, які, на його думку, повинні були покращити стан справ у Гетьманщині. Зокрема, адміністративною реформою українські землі поділили на повіти; також звернув увагу на невтішний стан справ у судовій системі; відповідно, запровадив систему судів, що складалася із земських, гродських і підкоморських.

Розумовський сприяв козацькій старшині в боротьбі за її політичні права, зокрема залучав представників шляхетсько-старшинського стану до роботи різноманітних з’їздів та зібрань, на яких обговорювалися подальші проєкти реформування Гетьманщини. Доступ до старшинського середовища став більш відкритим для представників некозацьких верств.

Загалом, під кінець гетьманування Розумовського (початок 60-х років XVIII століття) у його найближчому оточенні панувала ідея запровадження в Україні своєрідної конституційної монархії у вигляді спадкового гетьманату родини Розумовських, проте зі збереженням широкого старшинського представництва у вигляді Генерального зібрання.

Також гетьман безуспішно добивався права на самостійні дипломатичні зв’язки з іншими державами, намагався сприяти розвитку вітчизняної торгівлі та промисловості, прагнув реформувати козацьке військо відповідно до тогочасних військових стандартів, дбав про розвиток української науки, зокрема виношував плани відкриття в Батурині першого на території Гетьманщини університету.

Спротив імперській централізації

Незважаючи на дозвіл у відновленні гетьманату, імперський уряд постійно прагнув обмежити і без того вже значно урізану автономію України. Навіть при достатньо ліберальній та прихильно налаштованій Єлизаветі Петрівні під центральний контроль взято всі фінансові справи Гетьманщини, ліквідовано митний кордон між Гетьманщиною та російськими землями, з-під влади Розумовського вилучено Київ. Крім того, сенат постійно контролював стан справ у Гетьманщині та навіть процес роздачі гетьманом маєтностей старшині.

Розумовський опирався тиску імперського уряду як міг. Зокрема, посилював внутрішні зв’язки між українською старшиною, дбав про забезпечення її землями та маєтками (причому без дозволу імперського центру), зав’язав родинні зв’язки з найбільш упливовими представниками старшини.

Крім того, гетьман переламав тенденцію призначення на полковницькі уряди ставлеників російського уряду, добився від Єлизавети Петрівни заборони на поширення кріпацтва на території українських земель. Він розумів, що тільки відверта комунікація з населенням дасть змогу навести лад в Гетьманщині, тому відкрив при гетьманському дворі спеціальну канцелярію, що приймала від населення листи, скарги та прохання, у тому числі й щодо зловживань російських чиновників та представників української старшини. Також Розумовський намагався вести самостійну економічну та митну політику.

Відмова від булави та ліквідація гетьманства

Після приходу в 1762 році до влади імператриці Катерини II родина Розумовських випала з числа фаворитів. Розпочався швидкий курс на знищення залишків автономії України та ліквідацію гетьманства.

У 1764 році очевидно з негласного схвалення Кирила Розумовського представники української старшини надіслали імператриці петицію з проханням встановити в Україні спадковий гетьманат родини Розумовських. Проте у Катерини були абсолютно протилежні плани. Вона змусила Розумовського зректися гетьманства, натомість за ним був збережений статус високого імперського сановника та всі колишні гетьманські маєтки, зокрема Батурин.

Воскресенська церква у Батурині

Після усунення від гетьманства Розумовський провадив життя високого сановника у відставці, зокрема багато часу перебував за кордоном. Проте пам’ятав і про Батурин. Тут звів чудовий палацово-парковий комплекс із Воскресенською церквою, у склепі якої знайшов свій спочинок 1803 року.

Щодо родинного життя, то ми вже зазначали, що Кирило Розумовський був одружений з родичкою імператриці Єлизавети Катериною Наришкіною. У цьому шлюбі народилося аж десятеро дітей: шість синів (Олексій, Петро, Андрій, Лев, Григорій та Іван) і четверо доньок (Наталія, Єлизавета, Дарина та Ганна).

Вшанування пам’яті

Палацово-парковий комплекс Розумовського з церквою в Батурині був відновлений та реставрований уже за часів незалежності України, на початку XXI століття. Тоді ж у Батурині звели чудовий пам’ятник гетьманам.

Комплекс Розумовського у Батурині

Шанують пам’ять останнього гетьмана козацької України і в Чернігові. У 2023 році на честь Кирила Розумовського перейменовані вулиця та два провулки на території мікрорайону Бобровиця, що раніше носили ім’я офіцера радянської армії часів Другої світової війни Рахматуліна.

Андрій Подвербний