Андрій Вакулік: “Хочу створити такий феномен, як чернігівський кінематограф”

У лютому 2023-го на YouTubeз'явилася створена чернігівцями в Чернігові короткометражна стрічка “Потєрь нєт”. Вона здобула любов глядачів з усієї України, набрала понад 130 тисяч переглядів, демонструвалася на більшості українських телеканалів та була представлена за кордоном, зокрема у Великій Британії, Чехії, Італії та Литві.

У липні поточного року режисер стрічки, Андрій Вакулік, випустив нову роботу на військову тематику — містичну короткометражку “Земля”, у якій показано, як українська природа мститься окупантам. За три тижні стрічку переглянули понад 30 000 раз. Ця цифра зростає, тож фільм цілком може повторити славу свого попередника.

Ми зустрілися з Андрієм, щоб поговорити про його фільми, дізнатися реалії й перспективи кіновиробництва в Чернігові та зазирнути за куліси знімального процесу.

"Я почав писати сценарій в підвалі"

- Андрію, як ти взагалі прийшов до того, що хочеш знімати кіно? Я так розумію, що за освітою та фахом ти...

- Менеджер. Але я мріяв знімати кіно з дитинства. Коли дивився фільми, було цікаво, як вони створюються. Кіно заряджає енергією, дає певну ідею для втілення. Мені хотілося бути не просто споживачем, а творцем, давати іншим цю енергію, доносити певні ідеї, впливати на суспільну думку.

- Тож з чого й коли все почалося?

- Перший сценарій я почав писати у 2015-му. Це була повноформатна кримінальна драма “Санітари кварталів”. Я писав цей сценарій чотири роки, паралельно читав книжки з кінодраматургії, займався в театральній студії “Біла валіза”, де багато чого дізнався про особливості створення сценарію, драматургію, акторську гру. У 2019-му почав збирати знімальну команду в Чернігові. Оскільки тоді мав лише теоретичну базу без практичного досвіду зйомок кіно, але також мав велике бажання, почав робити дописи в чернігівських пабліках. Писав, що хочу знімати кіно й шукаю команду. Тоді я познайомився з Юрієм Можарівським, нинішнім співпродюсером проєктів. Але в процесі стало зрозуміло, що повнометражний бойовик власними силами без бюджету зробити неможливо. Тому цю ідею довелося відкласти, а проєкт згорнути.

- Були ще якісь спроби до “Потєрь нєт”?

- Я з 18 років працюю у сфері продажів, мені це близько. Переглядаючи фільми на кшталт “Вовк з Волл стріт”, “Бойлерна”, дійшов до висновку, що в Україні, та й в Європі загалом, таких фільмів ще ніхто не знімав. Ця ніша зайнята лише у Голівуді. Тому вирішив екранізувати власний сценарій про офісні війни, особливості продажів, історію успіху. Я назвав його “Холодний дзвінок”. Коли сценарій був готовий, ми провели у Києві кастинг. До нас приїжджали відомі актори, і це був цікавий досвід. Уяви, до мене, початківця, який ще не мав досвіду зйомок, приходять на проби професіонали, які по тридцять років працюють у кінематографі, і я маю нагоду побачити у роботі, у блискучих, захоплюючих імпровізаціях дуже досвідчених, талановитих акторів. Потім ми з командою склали кошторис і навіть знайшли компанії, які були готові нас профінансувати. Але почалося повномасштабне вторгнення...

- І стало не до зйомок, м'яко кажучи.

- Так. Та й проєкт втратив актуальність. Але мої запал та бажання знімати нікуди не поділися. Під час оточення Чернігова я постійно перебував в місті. Коли був Інтернет, слухав перехвати перемовин російських військових на Ютубі. Вже в перші дні великої війни у мережі була купа фото вбитих окупантів, але Конашенков на російських телеканалах постійно доповідав, що “Потєрь нєт”, пам'ятаєш? І я подумав, що ці події можна якось екранізувати, показати, що відбувається насправді. І тоді почав писати сценарій.

- Прямо тоді, в перші місяці війни?

- Так, ще в підвалі. Я спочатку на диктофон все записую, всі ідеї, а потім роблю з цього текст. Коли з Чернігівщини вибили росіян, я сказав нашій, вже сформованій для попереднього проєкту, команді: “Хлопці, є ідея, давайте пробувати знімати”. І всі погодились. Почали шукати оператора. Колись давно, коли я знімав презентацію “Холодного дзвінка”, познайомився з Сергієм Ломосою. Тож написав йому, ми зустрілися, я показав йому сценарій, і ми почали підготовчі роботи.

- Цього разу не виникло проблем чи перешкод?

- Найбільшою проблемою виявилися російські військові форми для сцени з окупантами. Я домовився з актором Драмтеатру Валентином Судаком, що він зіграє російського полковника, але у нас не було форми для нього. І тут я випадково побачив на “Суспільному” репортаж з Історичного музею, з виставки “Рашизм = фашизм”. Там серед експонатів була потрібна нам форма. Я написав у Фейсбуці заступнику директора музею, пояснив, хто я й для чого нам потрібна форма. І нам пішли назустріч. Щоправда, у нас було два “верхи” форми й лише одні штани, тому під час зйомок акторам доводилося перевдягатися, й це досить кумедно виглядало. Але на результаті зйомок це не позначилося.

- Ну а сам знімальний процес, яким він був? Як почувався молодий режисер-початківець, коли мрії зрештою перейшли в реальну площину?

- Першою ми знімали сцену в російському штабі з Валентином Судаком. Вперше в житті я на знімальному майданчику, переді мною сидить народний артист України, а я розказую йому, що й як робити. Але все виявилось простіше, ніж здавалося, бо ми добре підготувалися, багато репетирували. З професійними акторами взагалі легко працювати, бо перед ними головне чітко поставити задачу, і вони з першого-другого разу все роблять дуже круто. Для зйомки однієї зі сцен нам надав допомогу голова Чернігівської ОВА В'ячеслав Чаус. Я звернувся з проханням, і він виділив нам на пару годин вантажівку. Російських двохсотих грали подушки й ковдри, напхані у чорні пакети.

“У нас знімалося багато справжніх військових”

- Не можу не відмітити, що у обох стрічках дуже якісні акторські роботи. І якщо чернігівських акторів на ключових ролях я візуально впізнала й це професіонали своєї справи, то актори, що грають військових в епізодах, теж виглядають дуже органічно.

- Так, тому що у нас знімалося багато справжніх військових. Наприклад, у “Потєрь нєт” знімався військовий Юрій Василенко. Він приїхав на вихідні до Чернігова, і його візит співпав зі зйомками. Я йому написав, запросив, і він погодився, прибув на майданчик з власною амуніцією. Військовий медик Олександр Потіпака у фільмі грав, фактично, самого себе. На зйомки сцени, де вивозили пораненого, з'їхалося багато військових зі зброєю, транспортом. А Олексій, який грав Змія, взагалі в цивільному житті був кіноактором. Він до повномасштабного вторгнення працював в Києві, а потім пішов захищати Україну. Ну і так склалася доля, що знову повернувся до зйомок в Чернігові.

Частина сцен знімалася на лижній базі, у тій місцевості, де багато людей втратили домівки через росіян. Я переживав, що люди побачать акторів у ворожій формі, і це буде для них дуже негативним тригером. Але вийшло навпаки: люди стали підходити, сміятися, просити сфотографувати, як вони “б'ють русню”. Ну й, звісно, я попросив акторів підіграти.

- Як довго ви знімали перший фільм і скільки грошей пішло на це?

- Десь 5 місяців. До речі, я знімав його повністю за власні кошти. До війни збирався робити ремонт, тож мав на це заощадження. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, я подумав: який сенс робити ремонт в такі часи? Краще вкластися в кіно. Техніку надав Сергій Ломоса. Ми використовували його камери, звук та світло. Кошти йшли на бензин, також я платив за музику. Музика в обох фільмах авторська від естонського композитора Рема Море, мого хорошого друга. Оплачувалася робота гримера, деяким акторам я платив символічні гонорари. Взагалі якби якийсь київський продакшн знімав цей фільм, це б коштувало десь 30 000 доларів. А у нас вийшло майже в 20 разів дешевше. Багато в чому це вдалося завдяки тому, що я зумів згуртувати класних людей, що горіли ідеєю.

Коли ми все змонтували й зробили корекцію кольору, виклали фільм в мережу. Піднявся великий ажіотаж, в перші тижні ми набрали 12 000 переглядів на Ютубі, і мене почали запрошувати на інтерв'ю. Потім провели прес конференцію в Агенції регіонального розвитку, і там яблуку не було де впасти. А далі відправили фільм на телебачення, його показували на більшості українських телеканалів, а переглядів на ютубі стало 133 000.

Кадри з фільму «Потєрь нєт»

“Ніщо так не запалює людину, як давня мрія, яка нарешті втілилась у життя”

- Ми плавно підходимо до другого фільму, “Земля”. Ти сказав що у команді були ідейні й вмотивовані люди, тому я так розумію, що вони не розбіглися після першого фільму. Після успіху “Потєрь нєт” напевно, виникла певна ейфорія?

- Багато людей, які знімалися у мене, до цього не були акторами. І потім розповідали історії на кшталт: “Зайшов я ресторан, а мені кажуть: “О, я вас в кіно бачив””. І це було дуже приємно для людей, звісно. Та що там казати, я й сам через це пройшов. Такий досвід хочеться повторювати.

- А як та з чого взагалі народилася ідея зняти містичний хорор про війну?

- Подруга, що живе в Естонії, понайомила мене зі сценаристом з Одеси. Йому дуже сподобався “Потєрь нєт” і він мені надіслав свої нариси, десь 12 сюжетів. В одному з них під назвою “Земля” розповідалося про російських окупантів, яким помстився український ліс. І я зрозумів: якщо це екранізувати, вийде дуже крутий продукт, бо це щось нестандартне, нетипове. Це і містика, і військова тематика, і трилер водночас. Я показав сценарій Сергію Ломосі, акторам та військовим, яких запросив зніматися. Почали шукати локації й репетирувати. Сцена діалогу між окупантами, яка триває пару хвилин екранного часу, репетирувалася разів 30, бо мені постійно чогось бракувало. Сергій Бутт, що знімався в цій сцені, не є професійним актором. Ми спеціально їздили в ліс, палили вогнище, щоб все було максимально реалістично під час репетицій і йому було простіше працювати.

- Де проходили зйомки?

- Знімали все на Чернігівщині. Розголошувати деталі не буду, бо окопи в кадрі справжні. Одним з голосів озвучки у нас був Євген Вольнов, він же Майор Чорнобаєв, дуже відомий пранкер. Тимур Асланов, київський актор, який знімався у багатьох проектах СТБ та 1 + 1, вподобав сюжет, приїхав і знявся у нас. І я вважаю, круто, коли актори з Києва їздять на зйомки в Чернігів, а не навпаки, як це завжди було.

- Напевно на зйомках не обійшлося без казусів. Поділишся чимось з закулісних історій?

- Звісно. У “Землі” Сергій Бутт грав окупанта. Його форма була вся брудна й заляпана штучною кров'ю, а змоги помитися та перевдягнутися після зйомок в лісі ми не мали. Тому домовилися зробити так: ми його садимо в машину, довозимо до під'їзду. Він швидко добігає до квартири, там миється, перевдягається й приводить себе до ладу. Але цей план не спрацював, бо ми їхали через блокпост. Ну й уяви картину: у нас в машині сидить весь закривавлений “російський військовий”, нас зупиняють ЗСУ на блокпосту... Добре, що згодом приїхали наші знайомі військові, пояснили, що ми знімальна група. Тож все завершилось тим, що з нас посміялися, ми пофоткались і розійшлися на хорошій ноті.

Ми планували знімати цей фільм два-три місяці й закінчити, поки ще стоїть тепла погода. Але зйомки затягнулися з причин, що від нас не залежали. Справа в тому, що було чимало знімальних днів з військовими. І траплялося, що все у нас розплановано, я телефоную, а вони на завданні. Зрозуміло, що ми чекали на них стільки, скільки було потрібно. Тому сцена, де “поранений” Сергій Бутт повзе по багнюці, знімалася з запізненням. Осінь добігала кінця, вже сильно похолодало: на термометрі близько нуля. Ми розуміли: якщо не зняти прямо зараз, днями випаде сніг і все, доведеться чекати квітня. Тому відчайдуший Сергій погодився на зйомки. Дві години в самій лише драній майці він повзав по холоду, в той час, як ми всі були в куртках. Тож всі його емоції в цій сцені були абсолютно щирими. Після зйомок у Сергія стався серцевий напад, ми викликали швидку, я потім приїздив до нього в лікарню. На щастя, все минулося, але ми тоді дуже перенервували.

- Тільки справжній професіонал або ж щиро залюблена в кіно людина може на таке зважитись...

- Взагалі Сергій — майстер, який робить варгани. Але він все життя мріяв зніматись в кіно. Тому так і викладався. Ніщо так не запалює людину, як давня мрія, яка нарешті втілилась у життя.

“Хочу створити кіностудію в Чернігові”

- Скільки часу пішло на виробництво стрічки?

- Від першого знімального дня до виходу фільму загалом минуло 10 місяців. Ми випустили фільм у липні. Нині у нас 30 000 переглядів і ми плануємо робити презентації в Україні та подаватися на участь у різних міжнародних фестивалях.

- Окрім цього, вже маєш творчі плани на майбутнє?

- Оооооо, планів я маю на 10 років наперед! З одного боку, я часто спілкуюсь з вйськовими, вони мені розповідають багато реальних ситуацій, які я хотів би екранізувати. З іншого боку, не полишаю надію зняти “Холодний дзвінок”. Зараз багато спілкуюсь з людьми зі світу кіно, які мені кажуть, що це просто ідеальний сюжет для серіалу. Тож, можливо, буду переробляти повний метр в серіал. Також активно шукатиму продюсерів. Певен, що серйозна медійна підтримка центральних телеканалів та продюсування допомогли б збирати мільйони переглядів. Тому команда в пошуку людей, які б допомогли фінансово і медійно.

- На зйомках були дуже різні люди. Як профі, так і ті, хто не мав жодних точок дотику до акторської справи. Завдяки чому вдалося вибудувати роботу з таким строкатим колективом?

- Взагалі я з дитинства маю вміння організовувати людей і домовлятися. Під час знайомства завжди питаю у людини, чим вона живе, чим займається, а потім думаю, як можна ефективно використати її сильні сторони. У Чернігові дуже багато талановитих людей. Але коли вони діють самі по собі, не можуть повною мірою розкрити свій потенціал. А от якщо їх зібрати в один колектив і рухатись разом... Це як пальці руки, які разом утворюють кулак. Разом ми пробивна сила. Коли людей запалює бажання творити, вони бачать перспективу, бачать ідею, яка їх надихає, вони за тобою йдуть, і можна робити дійсно круті продукти.

- Люди це добре, але чи вистачає нашому місту потенціалу, щоб в ньому робити ці круті продукти?

- У Чернігові є все необхідне для зйомок, окрім хіба що якихось сучасних урбаністичних локацій. За ними ліпше їхати в Київ. А так у нас все є, і все знаходиться відносно поруч, з однієї локації до іншої їхати недовго. Це зручно, бо у столиці на таке можна витратити пів дня. А ще у нас справді багато талантів. “Потєрь нєт” був гарним стартом, тепер “Земля” повторює його успіх. Тому я маю серйозні плани знімати кіно саме в Чернігові і в майбутньому хочу тут зробити кіностудію. Я взагалі хочу створити такий феномен, як чернігівський кінематограф. Бо є київський, є одеський, а чернігівського досі нема. Треба це виправити.

Ольга Мелашенко
Чернігівська Медіа Група
У матеріалі використані фото з особистого архіву Андрія Вакуліка