На Чернігівщині підприємиця вирощує спаржу та овочі для гурманів

Її спаржа, ревінь, батат, листова капуста, овочевий горох, мангольд, селера коренева й черешкова та інша цікава зелень і овочі, вирощені в Холмах, їдуть до своїх споживачів по Україні. Проте основна культура – спаржа. Їй підприємиця Юлія Сотник відвела найбільше місця на своїх ділянках.

Спаржа – це гра в довгу

До свого «зеленого» бізнесу 38-річна Юлія Сотник прийшла невипадково. Селекціонерка-генетикиня за фахом, яка закінчила Національний університет біоресурсів і природокористування України, вісім років керувала полуничною фермою у Фінляндії. У часи її студентства, після 4-го курсу, усі їхали збирати полуницю – поїхала й вона. Утім, попрацювавши у Фінляндії, зрозуміла, що жити за кордоном не хоче, та й великі міста не для неї. Повернулася в Холми, де народилася й виросла. Вийшла заміж, народила дитину й почала думати, чим займатися. Однак перспектив для очікуваного заробітку не бачила, тож почала шукати варіанти для себе з того, що вміє робити й любить. Зупинилася на овочівництві. Це були невеликі об’єми огірків і помідорів, які розходилися «по своїх». Юля розуміла, що без техніки багато не виростиш і не заробиш.

– Ідея формату «Овочі поштою» визріла десь у 2017 році, – розповідає Юлія. – Однак розуміла, що ніхто не буде купувати традиційні помідори, огірки чи перець, які можна придбати всюди й цілий рік. Потрібен був якийсь аргумент, а в мене його не було. А потім в інтернеті випадково натрапила на інформацію про спаржу. Згадала, що бачила її у Фінляндії. Там уперше й куштувала в ресторані, і вона мені, до речі, не сподобалася. Пам’ятаю, що їла тоді лише соус, який подавали до страви. Я не розуміла, чому вона стільки коштує, тому й вирішила, що, напевне, у цьому щось є і варто таки спробувати її вирощувати.

Коли придбала перших 100 кущів цієї рослини, Юлія спеціально знову замовила в ресторані спаржу, щоб розуміти, з чим вона працює і що пропонуватиме своїм покупцям. Спаржа на смак розкрилася їй з іншого боку. Свою першу рослину Юлія посадила в Холмах, біля будинку батьків.

– Спаржа досить вигідна, якщо нею займатися правильно, але у відкритому доступі практично немає інформації про технологію вирощування, – зазначає підприємиця. – Спаржу тоді позиціонували як рослину, котра росте сама собою, наче бур’ян, шкідників нема, проблем нема, посадив ؘ– і 15 років греби гроші лопатою. У принципі, і зараз про неї так розказують, але чомусь замовчують про те, скільки насправді шкідників і хвороб у неї є, про те, що пік вирощування – це п’ятий-шостий рік, а перший урожай отримаєш лише на четвертий. Спаржа – це гра в довгу.

Якщо припускаєшся помилки, то наступний сезон починаєш не з нуля, а з мінуса.

Оскільки в Україні спаржа ще доволі «нерозкручена» культура, інформацію з технології її вирощування Юлія Сотник збирала по крупинці. Спершу – із польських книжок, які треба перекладати, із семінарів. Представники з Голландії, які продавали посадковий матеріал, також не були щедрими на деталі, адже інформація коштує грошей. І люди на цьому теж заробляють. В Україні спаржу вивчає й досліджує Інститут овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук, куди Юлія також зверталася по платні фахові консультації. Але здебільшого вчилася на своєму досвіді.

Це не «заячий холодок»

Непрофесійне око навряд чи відрізнить спаржу від «заячого холодку» – рослини, яка колись у багатьох дворах повсюдно росла як декоративне доповнення до квіткових букетів. Юля каже: «заячий холодок» – дика форма, а спаржа — сучасний гібрид, менш стійкий до хвороб, проте більш урожайний.

Спаржа – рослина для терплячих. Адже, за словами Юлії, у цієї культури багато шкідників. Починається сезон – і вже є спаржевий жук, який шкодить верхівкам рослини. Однак не можна застосовувати ні хімію, ні органічні препарати, бо й вони мають певний період очікування. Усе, що можна, – знищувати його механічно. Так само доводилося боротися і з саранчою, якої було багато на одній із плантацій торік. Проте після цього спаржу не можна класти в пучок, бо це вже – відходи.

– Кожна овочева культура має свої стандарти. У спаржі вони стосуються довжини, товщини, форми списа й стебла. Закритий щільний спис – один з основних індикаторів якості, – зазначає Юлія. – Тобто не можна наламати все підряд, сформувати пучок і продавати. Попри те що виробники не афішують цих стандартів, у якості своєї спаржі я впевнена.

Однак до цього Юлія дійшла, зазнавши чималих збитків, набуваючи власного досвіду в умовах обмеженої інформації. Це сьогодні вона вже знає, що спаржу не можна садити восени, бо в перший рік втратила 70% посадженого матеріалу, який не перезимував. А для вирощування краще обирати однорічні кореневища, які сягають 30–40 см, оскільки пропонований дво- і трирічний матеріал однозначно буде мати зрізані корені, котрі в такому віці сягають до півтора метра, а це – відкриті рани, інфекції, хвороби рослини.

Правда й те, що саджанці, придбані не в розсадниках, скоріш за все, будуть уражені фузаріозом, бо не проходять фітосанітарну перевірку. Спаржа потребує глибшої оранки, аніж інші культури, – чизелювання, для якого необхідний спеціальний плуг. І примхлива до земельних ділянок – любить легкі ґрунти, добре аеровані, з неглибоким заляганням ґрунтових вод. Юлія додає, що розвинути культуру до очікуваного врожаю неможливо й без крапельного поливу. Вона на своїх ділянках застосовує мобільне зрошування.

Маленький сімейний бізнес

Спаржа – перший овоч відкритого ґрунту, і він не накопичує нітрати. Спаржевий сезон на Чернігівщині триває близько 40 днів. У нас, на півночі, він і стартує пізніше, ніж деінде, наприкінці квітня, і завершується на початку червня, задовго до загальноприйнятої дати закінчення – 22 червня.

– Чернігівська область – це взагалі зона ризикованого овочівництва, – переконана Юлія Сотник. – Адже центр і південь нашої країни дають урожай значно раніше й довше.

Юлія розпочинала свою спаржеву справу маленькими кроками – зі 100 кореневищ, придбаних у Голландії. Потім купила ще 1,5 тисячі, згодом ще 2 тисячі. Щоб подовжити вегетаційний період, брала різні гібриди, які дають урожай у різний час.

– А далі – звичайний догляд, як і за іншими культурами: підживлення, полив, лікування, прополювання тощо, – ділиться досвідом Юлія. – У перший рік спаржу не збирають, адже кущ маленький, пагони тонкі й, якщо їх зібрати, можна вбити рослину. Скуштувати можна на третій рік, але лише протягом двох тижнів, щоб залишити стебла, які надалі годуватимуть рослину. На четвертий рік спаржа починає давати повноцінний урожай.

Загалом у Юлії Сотник під спаржею близько 30 соток у Холмах. Прополюють її удвох із мамою, у технічних моментах долучається чоловік Юлі – придбали мінітрактор для міжрядного обробітку. Полив теж на ньому.

Сотники не лише вирощують і продають, а й самі залюбки куштують спаржу вдома. Встигати б тільки готувати! Торік Юлія заморозила понад 10 кілограмів, бо полюбляють супи-пюре або посмажити на грилі з беконом.

– Мінімальне маринування з олією, сіллю та перцем – і можна смажити на сковорідці, можна додавати сир, тушкувати у вершках – буде ніжнішою, можна готувати пасту зі спаржею, – називає найпоширеніші способи приготування. – Її їдять сирою, додають у салати. Чудово поєднується з полуницею, руколою, фетою, заправленими соусом. Спаржа за запахом і смаком дуже схожа на молодий горошок

Попит народжує пропозицію

Юлія прибічниця того, щоб запропонувати своїм покупцям максимально більший «зелений» споживчий кошик.

– Я йду за своїми клієнтами, – каже Юлія. – Проте навіть з їхніх запитів на певні культури хочу вирощувати такі, які будуть цікаві мені, ті, котрі матимуть свою фішку. Скажімо, якщо це баклажани, то білі, якщо перець – чорний або якийсь маленький, помідори – черіки чи смугасті, а не просто червоні тощо. Це повинно бути смачно, корисно, красиво й незвичайно. Вирощую, наприклад, мангольд, – продовжує підприємиця. – Це листовий буряк, який використовують у салатах, на голубці, які називаються мангольдці, тощо. Один із моїх клієнтів, учасник шоу «МайстерШеф», замовляв у мене мангольд і показував на своїй сторінці в інстаграмі, як готувати мангольдці. Ще один різновид моєї зелені – листова капуста, котру, як і шпинат, можна додавати в омлет, яєчню, салати. Не менше прихильників у селери, яка хоч і має специфічний запах, але дуже корисна і використовується для фрешів. Цікавий на смак і батат, який не всі ще готові їсти.

Від Одеси – до Закарпаття

Географія її замовників після початку великої війни дещо змінилася. Раніше більшість замовлень їхала до Києва, а зараз – Одеса, Чернівці, Львів, Полтава, Кропивницький. Цьогоріч збільшився попит на спаржу і в Чернігові.

– Вчасна реалізація – головне у продажу зелені й овочів. Бо сьогодні, скажімо, цей шпинат у відмінному стані, а за два дні вже переріс і непридатний для продажу, – розповідає Юлія. – Ризик того, що я не продам, залишається завжди.

Свої рослини – зелень та овочі – Юлія Сотник відправляє поштою кожного дня, а в активний спаржевий сезон, буває, і двічі на день. Працює на замовлення, відправляє вранці чи ввечері, залежно від терміну перебування зелені в дорозі. Її основна культура – спаржа – уже не викликає здивування холминців. Але й охочих перейняти досвід поки немає. Спаржа ростиме на ділянках до осені, поки не пожовкне. Це означатиме, що всі цукри відійшли в корінь і рослина вже віддала свої сили на закладення майбутнього врожаю. Тоді її зрізують, і спаржа йде у сплячку до нового сезону.

Наталія Рубей, «Сусіди.Сіty»