«Молочайник» на основній сцені драмтеатру

Напередодні свята Незалежності, у річницю трагедії - ракетного удару росіян по центру нашого міста, колектив облмуздрамтеатру ім. Т.Г.Шевченка запросив чернігівців на прем’єру. Тож уже це стало подією в культурному житті громади. А сучасна п’єса «Молочайник», без сумніву, знайшла відгук у серцях, адже багато хто з жителів Чернігова, рятуючись від обстрілів, потрапив в окупацію.

Народжена на тлі воєнних дій, що проходили на Херсонщині навесні 2022 року, ця історія буде зрозуміла й глядачам, які пережили облогу Чернігова. Отже, у селі Кавунівка загарбники облаштовують блокпости, а цивільні намагаються пристосуватися до життя в умовах війни. Хіпстерка і буддистка Олеся Писаренко (арт. Катерина Велика), яка приїхала в рідне село з Києва на пару днів і застрягла там через війну, починає вести анонімний телеграм-канал «Бойовий тушкан».

ї старша сестра Оля (арт. Ольга Ільо), енергійна та підприємлива, починає заробляти на базарі, щоб підтримати рідних, та намагається дістати ліки для своєї хворої бабусі. Стара баба Надя (засл. арт. України Антоніна Баглій) падаючи, зламала шийку стегна і залишається прикутою до ліжка. А мати (засл. арт. України Наталія Максименко) порається у городі, опікується родиною та доглядає бабцю, яка навчає її магії - як виростити із зерен молочаю демона-захисника Молочайника...

Кожна епоха визвольних змагань українського народу породжувала нову хвилю міфотворчості, що відображала оце одвічне прагнення - вибороти свободу, знищити поневолювачів, здобути краще життя. Напевне, і сьогочасна боротьба України з російськими загарбниками стане полем, на якому зростатимуть нові перекази та легенди про героїчний спротив українців, нові міфічні історії про заступництво чи сприяння вищих сил захисникам української землі.

Як зазначав режисер-постановник, заслужений артист України Андрій Бакіров, в цій майже достовірній історії головним є філософський підтекст, що висвітлює духовну міцність українського народу, здатність до спротиву загарбникам та наснагу до міфотворчості, що надихає на боротьбу з ворогами.

Після завершення вистави глядачі бурхливими оваціями вітали і виконавців, і запрошених на сцену режисера-постановника Андрія Бакірова та авторку п’єси Оксану Гриценко, яка була присутня на прем’єрі. Директор театру Сергій Мойсієнко повідомив, що нинішня прем’єра – фінальний акорд масштабного мистецького проєкту, якій втілювався на базі драмтеатру за сприяння Міжнародного Фонду «Партнерство за сильну Україну».

Тож принагідно запрошуємо чернігівців та гостей нашого міста відвідати наступні покази вистави «Молочайник», що відбудуться вже у вересні.

Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Фото Віктора Кошмала

Відгук глядачки

Марина Каранда, доцентка кафедри філософії та культурології НУЧК, художня керівниця театруEX LIBRIS:

- Разом з подругою були на прем`єрі в драмтеатрі. Фейсбук - не найкраще місце для розлогих рецензій, тому буду лаконічною. По-перше, актуально до безсумнівності.

По-друге, три вікові зрізи жіноцтва і 5 моделей спротиву ворогові.

По-третє, сленг, англіцизми, бруталізми, ненормативна лексика - все на своїх природних місцях, допомога ефекту присутності в цій життєвій історії.

По-четверте, комічне і трагічне у збалансованому тандемі.

По-п`яте, символічна сценографія, яка показує тихо, але переконливо, як жіноцтво стає опорою у екзистенційних ситуаціях, і саме воно здатне зберегти наш спільний Дім як архетип.

По-шосте, акторський ансамбль 21 серпня був харизматичний, всі образи у продуманій динаміці, навіть я, котра страшенно не любить сентиментальні сцени, жодного разу не сказала "ой, досить соплі возити". Бо їх не було. Були натомість непрості питання, сформулювати які має сам глядач. Про своє місце на землі, про обов`язок і совість, про спадок, про віру, про материнство і дитинство, про цінність Дому і цінність життя, відданого за нього.

Тому, друзі, фіналізую: проживіть цю виставу з нашим професійним театром хоча б для того, щоб впізнати у героях якісь дуже знайомі риси своїх родичів.

P.S. Мене на свіжому повітрі опісля перегляду накрили спогади про дивовижну іншу виставу наших шевченківців - "Вій. Докудрама". Мабуть, міфологічна закваска обох текстів і режисерські акценти споріднені. І ще одне - тріщини на стінах театру нагадали про минулорічну трагедію. А оновлена стеля - про поступ до кращого.