Чернігівець Сергій Лисюк: кікбоксер, чемпіон, захисник України

127. Саме стільки спортсменів з країн-окупанток Росії та Білорусі цьогоріч виступили на головних спортивних стартах – Олімпіаді та Паралімпіаді, що відбулися у французькому Парижі. Тільки на Паралімпіаді росіяни, що виступали там у «нейтральному» статусі (втім, про «нейтральність» російська пропаганда, звісно, забувала), завоювали 20 «золотих», 21 «срібну» та 23 «бронзові» нагороди, на Олімпіаді ж спортсмени з Росії додали до своєї «скарбнички» ще одну медаль –«срібну». Й цих медалей, на думку автора цього тексту, не мало б бути. Бо поки російські та білоруські спортсмени «воюють» у Парижі, їх колеги-окупанти здійснюють геноцид українців.

У зв’язку з війною, яку розв’язала Росія за допомогою Білорусі, українські спортсмени не можуть нормально тренуватися. У зв’язку з війною частина українських спортсменів змінила татамі, тенісні корти та спортзали на форму та автомати. У зв’язку з війною частина українських спортсменів, таких, як чернігівські волейболіст Андрій Педора, регбіст Олексій Дяговець, футболіст Всеволод Бодун загинули. Інші, як колишні волейболісти чернігівського «Буревісника» Микола Кушнарьов та Микита Каліберда, перебувають у полоні.

У другу суботу вересня (цьогоріч це 14 вересня) Україна відзначає День фізичної культури і спорту. Й в цей день ми згадуємо, напевне, найбільш титулованого чернігівського спортсмена, який загинув на україно-російській війні – 13-разового чемпіона світу та 2-разового чемпіона Європи з кікбоксінгу Сергія Лисюка: людину, яка добровільно стала на захист України, людину, яка мала спортивні плани та могла виграти ще не одну спортивну медаль, людину, яка віддала життя за Україну.

Сергій, Олена та зустріч у гуртожитку

Зі своєю майбутньою дружиною Оленою Бібік Сергій зустрівся у 2004-му році у гуртожитку чернігівського «педу» (нині – НУ «Чернігівський колегіум»). Олена – студентка з Прилук, до цього кілька років жила на лижній базі в обласному центрі, а ближче до кінця навчання вирішила переїхати до гуртожитку. Й коропський кікбоксер Сергій, також студент «педу», був ледве не першим, кого вона у тому гуртожитку зустріла:

-Так вийшло, що в нас був спільний знайомий – мій одногрупник, що родом з Коропського району. Так, під час заселення у гуртожиток, я випадково познайомилася з Сергієм, – згадує Олена Бібік. – Для мене це, мабуть, було кохання з першого погляду. Але зустрічалися, до весілля, ми з Сергієм доволі довго – 9 років.

Олена на той час вже була доволі відомою українською спортсменкою, чемпіонкою Європи серед спортсменів з порушенням зору. У складі збірної України вона їздила у американський Солт-Лейк-Сіті на зимову Паралімпіаду. Щоправда там біатлоністці та лижниці не дали виступити, «зарубавши» на медогляді:

-У німців була дуже-дуже сильна спортсменка, яка була тотально сліпа. Й я була чи не єдиною, хто могла скласти їй конкуренцію: на змаганнях людей з порушеннями зору є специфіка – там вираховується час, залежно від пошкоджень зору. В мене було найлегше ураження, в неї – найсильніше. Тож, щоб я могла виграти в неї на дистанції у 12 кілометрів, мені потрібно було виграти чистим ходом більше 12 хвилин. Я могла це зробити, але на класифікації мені потрапився німецький класифікатор, який сказав, що на одне око я бачу на кілька сотих відсотка краще, ніж потрібно й мене не допустили до змагань, – розповідає пані Олена.

До слова, та зимова Паралімпіада-2002 досі лишається єдиною в українській історії, на якій наша країна не змогла виграти жодного «золота»…

Тож за 2 роки після Паралімпіади Олена – молода, але відома та титулована спортсменка, вже завершила спортивну кар’єру. Й, схоже, саме цей факт та переїзд до студентського гуртожитку допоміг знайти кохання.

За 10 років після знайомства у Сергія та Олени народився син – Максим. Наразі хлопець не пішов ані стопами мами, ані тата – він займається… футболом у СДЮШОР «Десна».

Чемпіон з переламами

Сергій Лисюк був дуже впертою й цілеспрямованою людиною. Про це говорить такий «маленький» штрих: коли у 2018-му році автор цього тексту брав у Сергія інтерв’ю для однієї з газет Чернігівського району, той зізнавався, що власних переламів просто не рахує.

Й, здається, жодні фізичні проблеми не спиняли потяг Сергія до перемог:

-Травм в нього було дійсно багато. Тільки на одній кісті, мабуть, було 8 переломів. Бувало, що Сергій чемпіонат світу виграв зі зламаною рукою. Іншого разу він зламав руку, два тижні проходив у гіпсі та поїхав на чемпіонат Європи: перед самим рингом знімав гіпс і… став чемпіоном. Ми сміялися: хтось з іноземців питав: «А чому він бив тільки лівою?» В останньому бою Сергій каже: «Я щось психанув, і як вдарю з правої!». «А чого ж він весь турнір правою не бив?», – питали європейці, й дуже дивувалися, дізнавшись, що права рука була зламана. Він взагалі не звертав на це уваги. Як казали сусіди: «Тебе без гіпсу можна побачити пару днів у році». Гадаю, що травматизм в нього був, тому що він не встигав нормально залікувати травми, – пригадує пані Олена.

До слова, хоча Сергій Лисюк був дуже титулованим спортсменом й не один десяток разів вигравав престижні міжнародні нагороди, у фінансовому плані кікбоксінг не приносив родини прибутків, зате іноді приносив збитки:

-Середня вартість його поїздки на чемпіонат світу коштувала десь 1000 євро. Він був членом збірної й до 2013-го року отримував зарплатню, але всі кошти, котрі він заробляв, він цілий рік збирав, щоб потім їхати на чемпіонат світу. А призові в нас в області платяться мізерні, адже кікбоксінг – це не олімпійський вид спорту. Тож, наприклад, він міг витратити 1000 євро, а від регіональної влади отримати премію у 800 гривень (біля 30 євро за тогочасним курсом, – прим.) – «копійки». Тож Сергій по фінансам, скажімо так, виходив на нуль. А іноді й в мінус, – ділиться реаліями життя кікбоксерів в Україні Олена Бібік.

Тому, крім тренувань та поїздок на змагання, у житті Сергія була робота. Тривалий час він викладав у Академії ДПтС, а останні роки перед повномасштабним вторгненням служив у судовій охороні, зокрема, охороняв Чернігівський окружний адміністративний суд.

Участь в обороні Чернігова

Саме в цьому статусі судового охоронця Сергій Лисюк зустрів повномасштабне вторгнення російсько-білоруських окупантів. Й як людину, причетну до мілітарних структур, його, разом з іншими судовими охоронцями, по тривозі підняли одразу:

-Так вийшло, що їх по тривозі підняли о 5-й ранку 24 лютого. У військовій час судових охоронців підпорядкували територіальній обороні, – згадує пані Олена.

Під час облоги удома Сергій бував рідко – він з колегами охороняв чернігівські суди. Лише іноді, до того як Олена з сином виїхали з міста (а це сталося після 15-го березня), спортсмен навідувався до дому, щоб дізнатися чи все з ними добре та, щоб родина знала чи живий він сам.

Влітку 2022-го, вже після того як окупанти залишили Чернігівську область, у Сергія закінчився контракт у судовій охороні. Й хоча служба у Чернігові могла комусь здатися відносно спокійним місцем для роботи у воєнний час, Сергій свідомо вирішив не продовжувати контракт.

Як розповідає Олена Бібік, не останню роль у цьому виборі зіграло те, що вихованець Сергія Лисюка, кікбоксер Анатолій Леоненко на псевдо «Буйвол» під час боїв за Маріуполь втратив ногу. Ще один вихованець Сергія – Євгеній Звонок, якого Сергій Лисюк мав би везти на чемпіонат світу у березні того самого 2022-го року, з початком вторгнення вступив у ТРО й загинув під час бомбардування 18-ої школи на Подусівці.

Чемпіон на війні

Влітку 2022-го Сергій вирішив добровільно мобілізуватися. Але у Чернігові призивати його в армію відмовилися:

-Тоді не було такого дефіциту у кадрах. Плюс, Сергій не служив. У ТЦК подивилися – заслужений майстер спорту, закінчив аспірантуру, й сказали: «Йдіть, хлопці, йдіть», – ділиться пані Олена.

Тому, щоб потрапити в армію, Сергію, разом з його другом та вихованцем Анатолієм Шовкуном, довелося їхати до «військкомату» у інше місто: звідти спортсменів відправили до Сил спеціальних операцій. Згодом військовий виїжджав на навчання до Великої Британії та Литви.

До речі, саме через свою наукову діяльність Сергій, який закінчив аспірантуру в НУ «Чернігівського колегіумі», але не встиг захистити дисертацію, отримав в армії вкрай несподіваний для титулованого кікбоксера позивний – «Аспірант».

Під час ротації у Бахмуті Сергій виконував завдання медика у своїй групі:

-Я завжди казала Сергію, що йому треба було у медичний вступати. В нього реально був до цього талант. Пізніше Сергій воював на посаді старшого оператора-вогнеметника в якості навідника вогневого засобу МК-19(МК-19 – це американський станковий гранатомет, – прим). Протев разі потреби Сергій все-одно допомагав побратимам і як медик, – говорить Олена Бібік.

Крім Бахмута Сергій воював у чернігівському прикордонні, на Запорізькому та Авдіївському напрямках.

Саме під Авдіївкою у листопаді 2023-го року Сергій отримав поранення, яке призвело до загибелі – група їхала на бойове завдання, але потрапила під артилерійський обстріл та ще і підірвалася на протитанковій міні.

Сергій отримав множинні поранення. Його довелося евакуювати. Два тижні лікарі у Дніпрі та Києві боролися за життя спортсмена. Проте… 22 листопада 2023-го року Сергій Лисюк загинув.

Про смерть спортсмена серед іншого повідомили й українські владні органи, зокрема, Верховна рада.

У тому ж виході травмувався й друг Сергія та ще один чернігівський кікбоксер Анатолій Шовкун. Спортсмену та захиснику довелося ампутувати ногу.

Чи дадуть звання Героя України?

-Цю втрату неможливо пережити, неможливо забути. З цим можна навчитися жити, а пережити – навряд чи. Ми з Сергієм були не просто чоловіком та дружиною, а найкращими друзями. Тож я втратила не тільки чоловіка та батька свого сина. Я втратила найкращого друга, – говорить пані Олена.

Вже будучи в армії Сергій зберігав спортивні плани – після української перемоги він збирався востаннє з’їздити на чемпіонат світу та підвести риску під своєю спортивною кар’єрою. Втім, цим планам не судилося здійснитися через дії російсько-білоруських окупантів.

Пані Олена, учасниця Паралімпіади-2002, негативно ставиться до виступів росіян та білорусів на Олімпіаді та Паралімпіаді у Парижі:

-Ставлюся до цього дуже погано. Ті їхні лозунги про «спорт поза політикою» – брехня. Всі вони так чи інакше підтримують війну. Росіяни хочуть знищити українців та радіють, коли в нас тут гинуть діти. Умові підготовки в нас дуже страшні, адже внаслідок російської агресії знищено велику кількість спортивних споруд. До того ж я не пам’ятаю тренування сина, яке б не переривалося тривогою. А росіяни та білоруси у цей час у Парижі…

Щоб увічнити пам’ять Сергія Лисюка напочатку вересня його рідні та близькі зареєстрували петицію на сайті президента України в якій просять Володимира Зеленського посмертно присвоїти титулованому кікбоксеру звання Героя України.

На жаль, подібних петицій наразі дуже багато. Й навіть якщо вони набирають необхідні 25 тисяч голосів, часом, президент «спускає» питання про присвоєння звання Героя тому чи іншому загиблому захиснику униз по владній вертикалі.

-Це була не моя ініціатива. Я знаю, що Сергій був би дуже проти цієї петиції. Але дуже багато його друзів, знайомих, вихованців, військових зверталися до мене, казали, що Сергій справді був героєм. Тому ми все ж створили петицію, щоб наш син, батьки Сергія, його вихованці знали, що Сергій герой не тільки для нас, а і для всієї України, – каже пані Олена.

Якщо ви теж вважаєте, що Сергій Лисюк заслуговує отримати звання Героя України (на жаль, посмертно), поставити свій підпис під петицією можна за посиланням.

Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група