Втрата дитини, лікування в росії та реабілітація — про боротьбу чернігівки Вікторії Радченко та лікування в програмі «Неопалимі»

3 березня 2022 року село Ягідне на Чернігівщині окупували російські війська. Протягом місяця вони насильно утримували в підвалі місцевої школи як «живий щит» 368 людей — майже все населення села. Серед полонених було майже 50 дітей. Наймолодшій — трохи більше як місяць, найстаршому — 93 роки. Приміщення навчального закладу загарбники зробили своїм штабом.

Людям доводилося спати стоячи й по декілька днів жити поруч із тілами померлих, які загинули через задуху, відсутність медичної допомоги та їжі. На стінах лишилися позначки про померлих. Там загинуло десять людей.

Окупанти на двох із пʼяти вулиць не залишили вцілілих будинків. Частину з них розстрілювали з артилерії, таким чином перевіряючи, чи є там люди. Наразі українською прокуратурою встановлено, що за час окупації російські військовослужбовці 55-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ убили 17 місцевих мешканців.

У лютому 2022 року Вікторія Радченко була в декретній відпустці та очікувала на появу другої дитини. На початку вторгнення вирішили поїхати до батьків чоловіка у село Ягідне поблизу Чернігова.

Вікторія Радченко з сином, Фото з архіву Вікторії

За кілька днів, у березні 2022 року, село окупували російські війська. Коли мешканців примусово заганяли в підвалі місцевої школи, сім`ї Радченкам (оскільки в їхньому будинку зібралось одинадцятеро людей) дозволили залишитися у власному погребі. Серед них двоє дітей і вагітна Вікторія.

Кілька разів на подвірʼя заїжджала військова техніка. Росіяни грабували будинок, а якщо не могли з якихось причин забрати якісь речі, то їх навмисне псували. Тувинці, які навідувалися у двір, погрожували розстрілом і приносили міни. Чоловіків роздягали й ставили на коліна. Відкривали вогонь із автоматної черги в погріб, де перебували люди. Вікторія пригадує, як її син тремтячим голосом зі сльозами на очах просив, аби військові не вбивали дідуся.

19 березня 2022 в будинок родини прилетіли два снаряди. У цей час 61-річний В’ячеслав, свекор Вікторії, був на подвір’ї. Через поранення уламком він помер. Ще одному родичеві, Геннадію Донцю, вибух пошкодив ногу. На Вікторію впала стіна будинку. Тіло В’ячеслава залишалося на подвір’ї до 25 березня через сильні обстріли. Потім його прикопали біля кладовища.

Жінку намагалися забрати до погреба чоловік і сестра, тому що вона не відчувала ніг. Але росіяни забрали постраждалих до лікарні в Росію, у Брянськ. Решта родини через день приєдналася до односельців у підвалі школи.

Вагітність і втрата дитини

Перша вагітність Вікторії припала на 2014 рік. 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, жінка чекала на другу дитину. Після обстрілу будинку Вікторія отримала політравму з пораненням хребта й переломами грудних хребців через великий уламок, який потрапив в грудний відділ. Також був забій спинного мозку та поранення уламком в ліву ногу. Постраждав поперековий відділ, ще багато дрібних металевих уламків опинилися по всьому тілу. У Брянській лікарні у Вікторії констатували завмирання вагітності — дитина померла.

«До лікарні нас везли під обстрілами ґрунтовою дорогою. Під час сильних обстрілів військові ховалися в лісі, перечікуючи обстріл. Нас залишали в авто під відкритим вогнем. Потрапить у нас там щось, чи не потратить, — невідомо. І так 12 годин. Для людини зі смертельним пораненням це занадто довго. Ми з сестрою прощались одна з одною, розуміючи, що наступна секунда може бути останньою», — говорить Вікторія. Під час поїздки жінка втрачала свідомість і стікала кровʼю.

У селі Вишневе у Ріпкинській громаді, де розташовувався штаб російських військ, Вікторії надали першу допомогу. Потім військовим вертольотом відправили у Росію. У брянській лікарні, каже жінка, медсестра відкрито ненавиділа їх: «Вона могла приходити і казати, що ми нацисти. У неї тремтіли руки від ненависті до нас. Водночас вона не могла не зробити мені перев’язку, тому що це її робота. Однак мені пощастило з хірургами: ті робили достатньо, щоб врятувати мене».

Коли стан жінки стабілізувався, з допомогою волонтерів, сестри змогли виїхати до Естонії, а потім — до Швейцарії. Жінки не мали мобільних телефонів і грошей, з собою були тільки паспорти, тому лише через місяць змогли зв’язатися з рідними.

Фото з архіву Вікторії

Протягом кількох місяців Вікторія не могла взагалі рухатися, постійно перебувала в лежачому положенні. Перевʼязки ран у лікарні тривали до двох годин.

Зоряна повернулася до України в жовтні, Вікторія — у листопаді 2022 року. Жінці надали першу групу інвалідності внаслідок мінно-вибухової травми.

«Я повернулася на інвалідному візку, проте вже могла підійматися і проходити на милицях спершу десять, а потім сто метрів. Це був хороший результат після того, як чотири місяці я не могла навіть повернути голову. Прогнозів щодо того, що я стану на ноги, було небагато. Тепер я можу пройти 200 метрів, постояти до 10 хвилин і навіть керувати авто», — розповідає Вікторія. У жінки дуже болять плечі й постраждала ходьба. Каже, що милиці бере лише взимку.

Зараз Вікторія живе з родиною в Чернігові. Вона зверталася до хірургів, нейрохірургів і до військових лікарів. Проходила реабілітацію у Львові через програму Unbroken та у Чернігові. Лікарів проходила паралельно. Регулярно консультується з лікарями і вірить, що зможе знайти спеціаліста, який допоможе подолати постійний біль.

Каже, що лікування в Україні ідентичне тому, що за кордоном. Зокрема, в лікарні у Чернігові, в якій вона лікується, все обладнання зі Швейцарії.

Шрами — болюча згадка про війну

Жінка відчуває постійний біль у плечах, шкутильгає, має шрами по всьому тілу та кілька уламків усередині. Проте регулярно працює з фізичним і кінезіотерапевтом, двічі на рік проходить реабілітацію в медичних закладах і працює зі шрамами і безплатній програмі «Неопалимі».

Шрами спричиняють фізичний дискомфорт: вони блокують повноцінну роботу мʼязів, сверблять та обмежують рухи кінцівок. Крім того, це спогади. Травми щодня нагадують про події, які довелося пережити.

«Кожному не можеш пояснити, що з тобою не так: звідки шрами, чому не можеш тримати баланс. В Естонії, коли я була на крісло-колісному, я не могла дивитися на людей: вони ходять, а я не можу навіть встати. Було важко адаптуватися до того, що маючи червоний диплом, знаючи, що тебе чекає дитина та чоловік, ти не можеш одягнути шкарпетки, сходити до душу та приготувати їжу», — каже Вікторія.

На програмі «Неопалимі» жінка лікується вже пів року. Процедури проходять приблизно раз на місяць, чергуючи ін`єкції, які розгладжують шрам зсередини, і шліфування лазером, яким випалюється пошкоджена ділянка шкіри. Вікторія каже, що потрібно бути готовим до того, що процедури утворюють кров’янисті виділення. Залежно від глибини ран, загоєння може тривати від кількох днів до двох тижнів. Курс лікування в програмі «Неопалимі» триває до року, залежно від отриманих поранень. У Вікторії глибокі рани, тому лише ін’єкціями та спеціальними кремами їх не загоїти.

«Зараз для мене головне не краса, а пом'якшити шрами. За допомогою шліфування лазером та ін'єкцій їх зовнішній вигляд змінюється і, відповідно, м'язи не так стягують шкіру», — говорить Вікторія. Вона додає, що в Україні майже не знайти тих, хто лікує шрами на волонтерських засадах. Крім того, такі процедури коштують дуже дорого: вартість однієї процедури (без урахування медикаментів) на одну діялнку шкіри становить майже $100. Якщо ж шрами по всьому тілу, як у Вікторії, то суму можна помножити на десять. Для досягнення результатів потрібно від 3-х до 12 процедур.

І хоча рубці остаточно нікуди не зникають, проте завдяки технологіям вдається прибрати більшу частину пошкоджень на шкірі й головне — відновити функцію ураженої частини тіла.

«Потрібно розуміти, що результат буде не одразу. Не варто створювати ілюзій, що шрами кудись зникнуть. Якщо вони стануть на рівень зі шкірою і стануть набагато світлішими, наблизившись до природного кольору — це вже чудовий результат», — каже жінка. Лікарі, що співпрацюють із центром, за час роботи створили унікальний протокол лікування деформаційної травми. Досі відсутність уніфікованих протоколів сповільнювало процес реабілітації.

Як отримати таку медичну допомогу?

Щоб отримати безоплатне лікування в межах всеукраїнської ініціативи потрібно:

• бути військовим/-ою / волонтером/-ою / добровольцем/-ицею / цивільним/-ою / дитиною;
• мати ушкодження шкіри (опіки чи рубці) внаслідок військових дій (саме лікування починається лише через 4-6 місяців після отримання поранення);
• мати підтвердження від військово-медичної комісії про отримання поранення в наслідок війни або довідку від лікаря;
• звернутися до команди «Неопалимі» в Instagram або заповнити форму за лінком.

Команда проєкту зв’яжеться з потенційним учасником після обробки інформації. Далі обирають найближчу клініку, дату та час для первинної консультації у лікаря для узгодження подальшого лікування.

Вікторія каже, що відчуває, що має багато невикористаного потенціалу: мріє грати у великий теніс і почала вчити англійську.

«Коли мій стан фізично покращився, я зрозумиіла, що та невпевненість, яку я мала раніше, не має мене обмежувати. Усі бар’єри лише в наших головах», — каже Вікторія і мріє, щоби війна завершилась з максимальною кількістю збережених українських життів.

Вероніка Нановська,
національна програма зовнішньої реабілітації "Неопалимі"

Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
- в TELEGRAM
- у VIBER
- в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!