«Олабах» – історія переселенців з Бахмуту, які відкрили у Чернігові нові заклади харчування

Цим матеріалом ми розпочинаємо цикл статей з історіями людей, які через війну вимушено залишили свої домівки і переїхали в наш Чернігів. І не просто переїхали, а не зупинилися і відкрили тут власний бізнес. Нове місто, нові люди, нове враження і нові виклики.

Героями цього матеріалу стала родина Ольги Люліної з Бахмуту. Чернігів став для них другою домівкою, коли після повномасштабного вторгнення вони перебралися сюди до родичів. Підприємиця, яка займалася в Бахмуті закладами харчування, не опустила руки і відкрила в нашому місті новий заклад «Олабах», що розташований на проспекті Левка Лукʼяненка. Чому саме така назва – читайте далі у цій статті або переглядайте у відео. А також про те, що відбувалося в Бахмуті, як Чернігів зустрів родину, як розвивали свій малий бізнес і які мають плани на майбутнє.

«Місто Бахмут не займали, його просто зруйнували…»

- Чернігів для Вас – це не випадковий вибір. Де ми зараз знаходимося?

- Так, 50 років тому в цьому домі сестра моєї бабусі отримала житло, оцю квартиру. Я їхала сюди погостювати на деякий час, поки буду шукати житло в Дніпрі або в Кам’янському. Я не думала, що я через деякий час зніму приміщення поряд з цим двором. А бабуся не дожила до цього рівно 1 місяць.

Цей район один в один з нашим, там, де було наше кафе в Бахмуті. А також у нас місто дуже квітуче було, стільки квітів! Я коли вийшла, побачила… не можу, в мене всередині все завмерло. Я через пів години орендувала тут житло, я навіть не роздумувала. Не стала шукати ні в Дніпрі, ні в Кам’янському, я вирішила, що я буду тут. Знаєте, як рідне місце.

- Давайте трохи згадаємо Бахмут або Артемівськ, як Ви застали. Що було в цьому місті? Загальновідомо, що там було шампанське, там була сіль…

- Крім цього в нас ще був Завод кольорових металів, також «KNAUF», «ВІСТЕК», дуже багато підприємств, які приносили в бюджет міста багато коштів.

- Він менший за Чернігів?

- Десь в половину, так.

- У Вас там в Бахмуті теж був свій бізнес, було своє кафе?

- Так, був сімейний бізнес – кафетерій, піцерія дуже смачна, в місті був наш заклад дуже популярний. Називався «Маяк». В мене також маленький фаст-фуд був: пиріжки, беляші, шаурма, самса. Я робила такий напрямок – домашнє, смачне, більш як не на продаж, а як вдома, повинно бути смачно, як вдома.

Данило Люлін

Данило Люлін (син Ольги):

- Я почав працювати ще з 15 років. Працював звичайним офіціантом, мені до вподоби було спілкуватися з новими людьми, це пошук нових знайомств, тому ця сфера для мене така дуже притаманна, і вона мені до душі.

- Що відбувалося в Бахмуті з 2013 року, там відчувався цей «руський мир»?

- Руський ні, а відчувалася невизначеність. Ми не могли зрозуміти, як нам жити, що нам робити. Бо 8 років очікувань незрозуміло чого. Чоловіку кажу: «Живемо, треба робити якийсь ремонт, щось робити».

- Тобто постійно очікували чогось поганого?

- Так, бо були звуки вистрілів, вибухів, все це чулося, ми знаходилися за 5 км від зони межі. І до нас з Донецька, з Горлівки приїжджали люди з тієї сторони отримувати пенсію.

- Ви війну відчували всі ці роки?

- Всі 8 років, так.

- Чи були колабораціоністські настрої там в суспільстві?

- Я буду казати за тих, з ким я спілкувалася. Ніхто ніколи не хотів туди (в росію – прим.) переходити. Всі хотіли бути тільки в Україні. Ті, хто хотів, вони пішли.

- Прийшов 2022 рік. Що там стало відбуватись?

- Взагалі для нас це був шок. Ми думали мине декілька днів, і все вирішиться, не буде нічого такого. Для нас те, що ми покинемо місто, що в нас все зруйнується, його взагалі не стане… для мене досі важко все це.

- Ви казали що до останнього ніхто не вірив, що в Бахмут зайдуть, і не було сенсу стратегічного.

- Ні, ні! 8 років його укріплювали, там дуже сильна була база, укріплення, дуже багато було військових. По-перше, це була яма географічно, сенсу його займати немає. Так воно і вийшло, його не займали, його просто зруйнували…

Данило Люлін:

- Була така ситуація, що дуже складно було знайти паливо, я поїхав забрати паливо, і йде масована атака на все місто. Мозок працює ось так: сідай в машину, їдь додому. Чуєш вибухи, летять біля 300 м ці бомби, а в тебе ціль одна – їхати прямо, тому що тобі треба попасти додому. І на наступний день було вирішено, що ми зі своїм братом виїхали з Бахмуту.

- Спочатку був приліт в мій заклад, з якого ми пішли за 20 хв до цього прильоту. Наш дім також зруйнований, дев’ятиповерховий будинок. Але моя квартира стоїть, і видно ще на фото, що ще вона жива, сама квартира. Будинку немає, а квартира є, тому що вона на першому поверсі. І навіть коли заколочували вікна, то пів вікна заколочено стоїть.

«Олабах» – це скорочено «Привіт, Бахмут!»

Данило Люлін:

- Особисті враження від Чернігова такі, що він дуже нагадує наше місто: такий же зелений, такий же красивий, такий же оживлений, дуже на наше місто схожий. Мама вирішила відкрити першу свою точку, локацію на центральному ринку. На той момент я їй не допомагав, в мене була інша робота, і коли мама зрозуміла, що вона сама не може справлятися зі всіма справами, було вирішено, щоб я звільнився зі своєї роботи, і більше розвивав свій сімейний бізнес.

- «Олабах» – це Ваша авторська ідея, так?

- Можна сказати, що це вже чернігівська страва, але ми її присвітили нашому місту: «Ола» з іспанської «привіт», а «бах» – скорочено від Бахмут.

- Як народилась ідея саме такої страви? Це і є оці Олабахи? Кажуть деякі, що це щось схоже на чебурек.

- Так, це на кшталт чебурека, але тут інше тісто. Ми його підбирали, щоб воно було м’яке, не сухе, соковите, не пересушене. Гралася з рецептурою і придумала. І за рахунок того, що ми кладемо наш соус туди, він при запіканні плавиться, бо там грецький йогурт на основах, і він як плавлений сирок. Там взяла, там взяла, спробую так – це були експерименти.

Данило Люлін:

- Бізнес в Чернігові розвивати, на мою думку, не складно, тому що тут дуже гарні люди. І якщо ти не знаєш куди звернутись, з будь-яким питанням ти можеш до людини підійти запитати, вона тобі розкаже, підкаже. Маленьке місто, і тут всі, як велика сім’я.

Ми заходили в цю галузь, я не сказав би, що на повному ентузіазмі, ми розуміли, що можемо запропонувати якісний продукт, тому ми просто робили, людям подобалося, вони до нас повертались, і так ми почали розвиватись.

- Якщо подивитись по меню, у вас тут і шаурма є, і що ще?

- І млинці. А млинці взагалі, я коли відкривала, я хотіла саме млинну відкрити, і млинці, щоб були великі такі.

- У Вас постійно пошук, експерименти?

- Так, наразі мені дуже не вистачає часу, мені ж дали грант, ми отримали обладнання нове, потрібен час, щоб розробити нове меню. Ми хочемо робити м'ясо, рване, тушковане, обновити наше меню. І чіабати випікати, бо в нас є і пательні для цього, і піч спеціальна.

- Звучить дуже смачно.

- Буде дуже смачно.

«Вдень ти працюєш, працюєш, а вночі, сни дуже важкі – як два житті живеш»

Данило Люлін:

- На початку ми отримали грант від держави на 250 тис для відкриття цієї локації. Потім ми ще отримали грант від міжнародної організації ACTED для закупівлі обладнання, для прискорення процесу, нашої роботи, для покращення нас в першу чергу. Це була дуже сильна допомога. Якби не ці кошти, ми б не змогли так.

- Звучить все смачно, але треба спробувати той самий Олабах.

- Скуштуйте і скажете, що там за начинка? Мабуть, жульєн, скоріш за все.

- То у вас є і жульєн в цьому Алабах?

- Так, але жульєн – це якби назву взяли, бо основа жульєну іде на вершковому соусі, на вершках, а ми тут наш використовуємо, теж можна сказати вершковий, грецький йогурт і все інше. Сама основа: рублена курочка, печериці. Воно ситно, швидко готується, а найголовніше – воно не жирне. По нашим покупцям, кажуть, нам не важке, в нас підшлункова не болить.

- А що люди купують найчастіше?

- З начинок найбільш топові це жульєн, також сир з томатами дуже смачно, по-італійськи. На разі у нас є і новинка – це по-грузинськи: баклажани зі смаженою цибулею, яйцем, сиром. Воно овочеве, але коли ви його куштуєте, то не можете здогадатися, що там немає м’яса. Воно овочеве, але дуже смачне.

- Інгредієнти Ви десь окремо закуповуєте?

- Наразі ми вже знайшли собі базу постачальників, які привозять і сир, і масло. Щось таке береться, як борошно, олія, це привозять місцеві чернігівські постачальники. А також в мене є фермерська, там де я беру молоко тільки в конкретної людини.

- Тобто Ви контролюєте всі складові?

- Все, все через ці ручки проходить. Ми навіть пикульки – огірки самі маринуємо, закриваємо. Знайшли рецепт, дуже смачно. Я ось на сезон на зиму намагаюся ще банки закатати.

- І на це є час?

- Мені мама, дякую їй, допомагає дуже. Ну і люди, вони дуже допомагають і надихають. Якби не вони, я б, напевно, не витримала. Всі приходять, посміхаються мені, кажуть гарні слова, підтримують, а головне кажуть «дуже смачно» – це для мене це, як для жінки, як для хазяйки, коли мене хвалять, що я смачно приготувала якусь страву, для мене це найкращий подарунок в моєму житті. Я дуже люблю готувати, а особливо годувати, щоб люди куштували.

Данило Люлін:

- Так, звісно, ми можемо вийти на самоокупність, ми зараз розуміємо, що ми конкурентоспроможні, у нас гарна клієнтська база, і ми можемо масштабуватися, відкривати нові заклади, і в найкоротші терміни окупатися. У планах у нас відкрити свою мережу. Спочатку мережу закладів по Чернігову, а там масштабуватися по Україні.

- Розглядаєте варіант повернення?

- Вже ні. Будемо чесні, на кладовище не дуже хочеться повертатися. Бо там зараз місто-кладовище. Там дуже багато моїх рідних поховано, яким треба буде все встановити, вони мені приходять у снах, вони мене кличуть туди. Я поїду, коли він буде звільнений, я туди обов’язково поїду в будь-якому випадку.

- Що Вам зараз допомагає не зупинятися, рухатися вперед, розвивати бізнес?

- Мабуть, надія на те, що все закінчиться, і що буде мир. Я працюю для того, щоб не думати, і це мене стимулює, щоб вижити, що все буде гарно, я розвиваюся, значить все буде в країні добре. Вдень ти працюєш, працюєш, працюєш, а вночі, так, сни дуже важкі – два житті живеш.

Данило Люлін:

- Допомагає триматися наша сім’я, що ми всі живі, ми українці, це наша країна, ми повинні працювати для неї і для нашого суспільства.

Спілкувався Іван Матвєєв

* * *

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації InternewsNetwork.

Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
- в TELEGRAM
- у VIBER
- в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!