Ігри, у які грали чернігівці у ХІХ столітті

У повсякденному житті населення України та чернігівців важливе значення мали різноманітні ігри. До появи електрики, гаджетів, кіно та інших сучасних розваг настільні ігри та ігри в компанії посідали вагоме місце в дозвіллі містян. Умовно їх можна поділити на три групи: 1) такі, де перемога залежала від щасливого випадку (кості); 2) ігри, у яких результат був зумовлений як збігом обставин, так і вмінням гравця (нарди); 3) такі, у яких перемога визначалася винятково мистецтвом гравця (шахи).

Ігри в карти

У XIX столітті карти були дуже популярними, але вважалися непристойними розвагами. Їх називалися ганьбою вітальних приміщень, гальмом просвіти. Наприкінці XVIII – на початку XIX століття навіть існувала офіційна заборона карт як аморальної гри. У суспільстві було прийнято поділяти азартні ігри в карти на такі, де головним був випадок, і такі, де виграш залежав від інтелекту та уважності гравців.

Гра в ШТОС

Грають колодою від 36 карт і більше. Здають карти по одній за раз, а всього по чотири кожному гравцеві. Колоду кладуть на середину столу. У першій грі перший хід дістається випадково обраному гравцеві, а далі – гравцеві, який переміг минулої гри. У деяких варіантах видають з п’яти карт кожному гравцеві, а здавачеві – чотири, п’яту карту він кладе на кін. Наступному гравцеві потрібно побити цю карту. Ходять у цій грі за годинниковою стрілкою: наступним буде гравець, що сидить зліва від того, хто почав гру. Наступний гравець може покласти на неї карту тієї ж масті або того ж розряду. Якщо у нього немає необхідної карти, він зобов’язаний брати карти з колоди доти, доки не витягне потрібної карти або доки не скінчиться колода (у деяких варіантах він може брати тільки одну карту, при цьому може однаково використовувати карту зі свого арсеналу – так робити не можна, – якщо ж вона не підійшла, хід переходить до наступного гравця). Якщо карти в колоді закінчуються, то зі стопки відкритих карт знімають верхню і залишають відкритою на столі, інші ж перевертають (у деяких варіантах гри перетасовують) і знову вважають колодою.

Рухливі ігри

На світських зустрічах було заведено між танцями й музикою розважатися «невинними іграми» – так називали petits-jeux (з французької «маленькі ігри»), нетривалі за часом рухливі розваги. Більшість цих ігор була калькою з дворових народних забав. Одна з найпопулярніших petits-jeux – фанти – дійшла й до наших днів.

Рими

Гравці сідають по колу. Один із гравців кидає комусь хустку й одночасно вимовляє слово, а другий повинен зловити хустку і відповісти в риму, і так по колу. Чим важче задумане слово, тим несподіванішою та смішнішою виходить рима.

Гра в пошту

Усім, хто бере участь у грі, видають по шматочку паперу, де кожен пише якесь запитання. Папірці кладуть у капелюх і перемішують. Почергово кожен із гравців виймає по одному папірцю і, не читаючи запитання, пише на зворотному боці відповідь, після чого складає папірець в інший капелюх. Коли всі відповіді написано, папірці виймають і читають уголос – непоєднання запитань і відповідей стають каламбурами.

НАСТІЛЬНІ ІГРИ

ЛОТО

Лото прийшло з Італії у XVIII столітті та одразу набуло популярності не тільки на світських вечорах, але й у сімейному колі. За роки існування правила гри не змінилися. Учасники отримують картки з числами, ведучий витягує з мішка бочечки й називає номери. Виграє той, хто перший закриє горизонтальний ряд.

ПУЗЕЛЯ

Пазли прийшли в салонне, а пізніше й сімейне життя городян у XIX столітті. На німецький манер їх називали «пузелі», або на французький – «пузеля». У пузеля збирали не тільки географічні карти, а й невеликі картини із зображенням пейзажів або натюрмортів.

Текст: канд. іст. наук Маргарита Гарига       
Ілюстрації – власність авторки

Журнал BOOM

Чернігівська Медіа Група