Степан Подобайло: козацький герой Чернігова

Чи відомо нашим читачам, що древній Чернігів має не тільки славетну князівську, а й не менш героїчну козацьку історію?

Наше місто вславилося не лише як центр великого за розмірами і своїм значенням князівства, а й як полковий центр упливового Чернігівського козацького полку, одного із найзначніших на Північному Лівобережжі. Упродовж існування козацького адміністративно-територіального устрою на українських землях (1648–1782) беззмінно існував і Чернігівський полк. Він дав чималу кількість осіб козацької старшини, що впливали на тогочасне життя України-Гетьманщини, а прізвища чернігівських полковників уписані в історію української військової справи. Серед них – герой однієї з попередніх статей Мартин Небаба. Не менш уславлений і його наступник –

Степан Подобайло (зустрічається також варіант написання прізвища Пободайло).

Народився в Носівці

Точна дата народження Степана Подобайла невідома. Український дослідник Юрій Мицик указує, що герой нашої розповіді з’явився на світ на початку XVII століття (будемо вважати орієнтовною датою 1600 рік). Степан народився в містечку Носівці – центрі однойменного староства Чернігівського воєводства Речі Посполитої. Батько Подобайла Данило – підданий одного з найбільших тодішніх магнатів Речі Посполитої, Адама Киселя. Деякі дослідники вважають, що Данило Подобайло був служилим шляхтичем у маєтках Адама Киселя, а вже згаданий Ю. Мицик наголошує на його селянському походженні. Про інших членів родини інформації мало.

Так, джерела згадують чернігівського сотника Мартина Подобайла в 1649 році (Ю. Мицик припускає, що це брат Степана). Його братами могли бути Гнат та Хома Подобайли з числа козаків Чернігівського полку.

Сподвижник гетьмана Хмельницького

Про дитячі та юнацькі роки життя Степана Подобайла інформація відсутня. Відомо, що у 30-х роках XVII століття він служив в особистій гвардії Адама Киселя – драгунській хоругві, брав участь у війні Речі Посполитої з Московським царством (1632–1634), під час якої займався обороною території Седнівської волості від набігів московитів та прославився як майстер оборонних боїв. Пізніше Подобайло ніс службу у складі гарнізону Кодацької фортеці, спорудженої польським урядом над порогами Дніпра для контролю за Запорозькою Січчю.

З початком національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в 1648 році Подобайло, який служив драгуном у Кодаку, переходить на бік козацько-повстанського війська. На рідній для нього Чернігово-Сіверщині події розвивалися дуже стрімко, і вже до осені 1648 року вона була очищена від влади магнатів Речі Посполитої, на її землях активно творився козацький полково-сотенний військово- адміністративний устрій, а козацько-повстанські загони під проводом чернігівського полковника Мартина Небаби в жовтні 1648 року рушили на білоруські землі, звільнивши від влади Речі Посполитої кілька значних міст.

Вочевидь, активну участь у цих подіях брав і Степан Подобайло разом зі своїми родичами. Уже на початку 1649 року він перебуває в переліку провідної козацької старшини Чернігово-Сіверщини і навесні того ж року командує значними (у розмірі не менше полку) військовими з’єднаннями в новому поході козацьких військ на Білорусь. Інформатор литовського великого гетьмана Януша Радзивілла, який займався боротьбою з козацьким наступом, повідомляв, що полк Подобайла перебував у районі Лоївської та Любецької переправ через Дніпро.

Після поразки авангарду козацьких військ та відкликання гетьманом Хмельницьким чернігівського полковника Мартина Небаби з частиною війська на Збаразьку кампанію влітку 1649 року обов’язки чернігівського полковника та командувача козацького війська в Білорусі було покладено на Подобайла. Саме він за наказом гетьмана готує оборонну лінію в межиріччі Дніпра та Сожу, щоб не допустити вторгнення литовського війська безпосередньо на територію Чернігово-Сіверщини.

У липні 1649 року сили Подобайла та підлеглих йому полковників концентрувалися на переправі біля Лоєва. Перед наближенням військ Януша Радзивілла, що переважали, він наказав підпалити Лоєв і знищити переправу, аби не допустити ворога на лівий берег Дніпра і не дати йому закріпитися в межиріччі Дніпра та Сожу.

Про плани Радзивілла щодо наступу з півночі на Київ знали й козацькі командири, тому напереріз йому з-під Києва через Полісся виступило військо полковника Михайла Кричевського, а Подобайло зі своїми полками спробував ударити з лівого берега Дніпра на Лоєв, щоб відтягнути частину сил ворога. На жаль, наприкінці липня обидва козацькі полки зазнали поразки в боях, а Михайло Кричевський загинув хороброю смертю. Проте жертви не були марними, і наступ литовського війська з Білорусі на Київ було зупинено. До того ж Подобайло дуже швидко зумів зібратися із силами після поразки під Лоєвом і знову вдарив по ворогу, зумівши захопити і закріпитися в Гомелі. Утім ненадовго, оскільки в серпні 1649 року між козацьким військом Богдана Хмельницького та Річчю Посполитою було укладено Зборівський договір, і зайняті козаками білоруські землі мали повернути Речі Посполитій.

Наступник Мартина Небаби

Ю. Мицик відзначає, що в реєстрі, укладеному за результатами Зборівського миру, прізвище Подобайла фігурує в списках Чернігівського полку другим після полковника Мартина Небаби. Це свідчило про високий статус героя нашої розповіді в середовищі козацької старшини.

Компромісний Зборівський мир не влаштовував жодну зі сторін, оскільки поляки не збиралися його виконувати, а для українських козаків він був лише тимчасовим перепочинком для продовження боротьби за подальше визволення українських земель. Уже на початку 1651 року мир було порушено, відновилися прикордонні сутички на території Поділля. Навесні 1651 року на території Чернігівщини почало збиратися значне козацьке військо під проводом Небаби та Подобайла, яке за наказом Хмельницького готувалося до нового походу на білоруські землі, контрольовані Великим князівством Литовським. Сили козаків перевищували 30 тисяч, окрім Чернігівського та Ніжинського полків до участі в бойових діях мали бути залучені також Київський і Переяславський полки.

Сили Небаби та Подобайла переправилися через Дніпро на початку травня і незабаром почали облогу Гомеля. Спочатку козацькі ватажки намагалися зав’язати переговори з литовським полководцем Радзивіллом. Зокрема, особисто Подобайло очолив посольство та вів з ним переговори, утім той не був налаштований на мирне вирішення. Голландський художник Вестерфельд, що перебував тоді при таборі Радзивілла і створив ряд унікальних малюнків, зобразив трьох учасників українського посольства.

Вони стоять перед Радзивіллом у кунтушах і з шаблями, шапки тримають у руках. Голови майже повністю виголені, тільки видно пасмо волосся, чи то оселедець, чи то чуприна. Одним з послів і був Подобайло. Радзивілл умисно затримав Подобайла та інших послів на два тижні, увівши їх в оману тим, що начебто йде зі своїм військом на Смоленськ, проте насправді рухався на південь проти козацьких сил, очолюваних Мартином Небабою.

У битві неподалік Ріпок Небаба з невеликим загоном потрапив у засідку, влаштовану йому Радзивіллом, і був змушений прийняти бій із силами ворога, що значно переважали; у цьому бою й загинув. Литовське військо після такого успіху рушило на Чернігів, проте до міста вже встиг повернутися Степан Подобайло, який був майстром оборонних операцій.

Тому Радзивілл з військом, трохи постоявши під міськими укріпленнями, вирішив повертатися до Любеча, а звідти вже рушив на Київ. Подобайло, ставши чернігівським полковником після загибелі Небаби, не відсиджувався в чернігівських стінах, а здійснював сміливі рейди по тилах війська Радзивілла. Так, герой нашої розповіді взяв в облогу литовський гарнізон у Любечі, а потім взагалі переправився через Дніпро, оволодівши Лоєвом та Брагином. Врешті у вересні прибуло підкріплення від Хмельницького, очолюване полковниками Богаченком та Яцкевичем, а Подобайло продовжував стримувати литовців під Лоєвом, не даючи повторити наступ на Лівобережжя.

В опозиції до Хмельницького

Проте поразка козацького війська під Берестечком та підписання невигідного для України Білоцерківського миру, який обмежував владу гетьмана тільки Київським воєводством і повертав під контроль Реч Посполитої Чернігівське та Брацлавське воєводство, – фактично поставили хрест на попередніх звитягах козаків.

Білоцерківський мир викликав значне невдоволення та супротив, особливо з боку козацьких низів і селян. Опозиційно налаштовані полковники та інші представники козацької старшини теж були незадоволені, вступили в конфлікт із Хмельницьким та склали свій окремий козацький реєстр. Серед старшинської опозиції одну з провідних ролей грав Подобайло. Полковник опинився у складному становищі: з одного боку, треба реалізовувати мирний договір і не допускати повстань проти польської шляхти, яка поверталася, з другого – він зовсім не хотів реставрації довоєнних порядків.

На початку 1652 року чернігівський полковник особисто прибув до гетьманської столиці, Чигирина, щоб висловити свій протест проти принизливих умов Білоцерківського миру та вимагати не переводити козаків Чернігівщини до селянського стану. Конфлікт з гетьманом завершився тим, що Хмельницький позбавив Подобайла полковництва та наказав не  провокувати конфлікти з польським військом. Проте виконувати цей наказ той не поспішав. На той час Подобайло жив переважно в Борзні, відмовляючись переселятися зі своїми козаками до Київського воєводства. Ба більше, навесні 1652 року він став одним із лідерів повстання, яке спалахнуло на Лівобережжі проти нестерпного Білоцерківського договору.

Гетьману вдалося схопити Подобайла. Але якщо полковника Гладкого стратили, то Подобайлу вдалося втекти, і Хмельницький буцімто намагався повторно схопити й покарати ослушника. За іншими, достовірнішими даними, гетьман помилував і звільнив Подобайла, і той знову очолив Чернігівський полк і став наказним гетьманом на Сіверщині, а по суті контролював усю Лівобережну Україну.

Не тільки полководець, а й меценат

Після завершення конфлікту з Хмельницьким протягом 1652–1653 років Подобайло, командуючи всіма козацькими силами на Чернігівщині, разом з ніжинським полковником Іваном Золотаренком займався обороною краю від можливих наступів польсько-литовських військ з територію Білорусі.

У січні 1654 року відбулася Переяславська рада, після рішення якої українські землі ввійшли у склад Московського царства, правда, спочатку на правах широкої автономії. Подобайло брав участь у Переяславській раді, а потім зустрічав у Чернігові посольство московського боярина Василя Бутурліна. Незабаром після Переяславської ради московський цар Олексій Михайлович оголосив війну Речі Посполитій, і Чернігівський полк Подобайла взяв участь у військовому поході на білоруські та литовські землі.

Українською частиною війська командував уже згаданий ніжинський полковник Іван Золотаренко, що мав повноваження наказного гетьмана. Восени 1654 року на чолі Чернігівського полку Степан Подобайло брав участь в облозі Старого Бихова, де й загинув. Подробиці щодо його смерті відсутні. Відомо, що тіло загиблого полковника перевезли до Чернігова, де поховали поблизу Іллінської церкви на території Троїцько-Іллінського монастиря.

Чернігівський полковник прославився і як гарний адміністратор, займався організацією господарського життя на підконтрольній йому території Чернігівського полку, зводив фортифікаційні споруди, розвивав дрібні містечка. Він був меценатом, брав активну участь у відродженні Іллінського монастиря в Чернігові.

Про родину полковника Подобайла відомо, що його дружина мешкала в Чернігові ще в березні 1655 року, після чого продала свій будинок у центрі міста козацькій родині Домонтовичів. Нащадки Подобайла теж присвятили себе військовій службі: син Василь був сотником у Чернігівському полку, онуки Василь та Яким, правнук Іван брали участь у багатьох козацьких військових походах другої половини XVII – першої половини XVIII століття.

Від свого батька Василь Бідний (Подобайло) не дістав значних статків, тому за ними закріпилося прізвисько Бідний. Нащадки цього Василя дістали прізвище Бідних-Василенків і наприкінці XVII століття діяли в числі козаків Чернігівського полку, насамперед у Волинській та Понорницькій сотнях, а пізніше отримали дворянські титули. Пам’ять про славетного козацького героя вшановують і сучасні чернігівці. Так, у 2024 році вулицю Олександра Матросова в мікрорайоні

Ремзавод перейменували на честь Степана Подобайла.

Автор: Андрій Подвербний