Три жилих будинки, шість мешканців: як живе село Єршов у прикордонні Чернігівщини

У селі Єршов на Чернігівщині залишилось три жилих будинки і живуть там шестеро людей, з яких троє переселенці. Десятки інших будинків порожні, а більшість з них напівзруйновані. До села ведуть польові дороги, а розташоване воно на краю лісу. Магазинів тут немає, а продукти не привозять. Як живуть останні жителі села, що за 27 кілометрів від російського кордону — розповідає Суспільне Чернігів.

"Нам нічого й не треба, аби війна закінчилась"

Дістатись до села Єршов можна лише польовими дорогами. Село — на краю лісу, починається рядом дерев’яних електроопор. До ще цілих будинків не ведуть людські сліди.

Один із жителів села, Василь Василенко, розповідає, що народився і проживає тут все своє життя.

Василь та Ніна Василенки, Суспільне Чернігів

Його дружина Ніна родом із сусідньої Ломанки.

"Дід 75 років тут живе, а я вже 50", — говорить Ніна Василенко.

Стіни їхньої хати завішані вишитими картинами. Останню, каже жінка, вишила понад 20 років тому.

Хліб господиня готує у печі. Магазина у селі немає, продукти сюди не возять. Воду беруть з колодязя. По сусідству — лише покинуті двори.

Покинута хата, Суспільне Чернігів

Вулиця, на якій живуть, має назву Лісова.

Рудого кота, що крутиться у жінки під ногами, подарував один із синів.

"Троє дітей, шестеро онуків, п’ятеро правнуків уже. Нам нічого й не треба, аби війна закінчилась та повернулись діти з війни", — каже Ніна Василенко.

Господарство Василя та Ніни Василенків, Суспільне Чернігів

Подружжя тримає курей, гусей та трьох кролів. Собака Мухтар — за охоронця. Ніна Василенко розповідає, нещодавно врятував курку, відбив у лисиці.

Мухтар, Суспільне Чернігів

Крім подружжя, в селі живе ще одна самотня пенсіонерка та родина з трьох людей — переселенці з Семенівки. Решта будинків на двох вулицях села покинуті. На сільському кладовищі збереглись близько сотні хрестів та надгробків.

"Велике було село. І в кожній хаті — жили. Уже немає нікого", — розповідає Ніна Василенко.

Кладовище у селі, Суспільне Чернігів

"О, то я рада така, що хоч хтось прийшов"

Жінка проводить знімальну групу Суспільного до сусідки, що живе за перехрестям.

"Оце то я — до неї, то вона — до мене. Більше ніхто нікуди не ходить".

Дорогою минають будівлю колишнього магазину.

Ніна Василенко показує, де раніше у них у селі був магазин, Суспільне Чернігів

"Я тут торгувала. А тут жив у нас поштар, носив пошту. Тоді пошту як несе бідний, і на плечах, і усяк. А тепер уже що — газету одну виписав, і все", — розповідає дорогою Ніна Василенко.

Валентина Шкурат, до якої прийшли, виходить з двору рідко. Жінка каже:

"О, то я рада така, що хоч хтось прийшов. У цієї (показує на Ніну Василенко, — ред.) — ноги не ходять, я — після інсульту".

Валентина Шкурат, Суспільне Чернігів

Валентина Шкурат прожила в Єршові все життя.

"Ще мій хазяїн жив, йому побудували хату в Жадовому, але я нікуди не схотіла і все. Кажу, їдь, а я нікуди не поїду".

З господарства у жінки кури та старий пес.

"Вона сама нам дзвонить — питає, що привезти"

Валентині Шкурат і родині Василенків продукти, ліки та газети регулярно возить директорка сільгосппідприємства із сусіднього Довжика Світлана Сковородько.

"На що ми їй старці, а вона нас поважає. Ми уже такі, що не знаємо ні дня, ні числа, так вона вже сама дзвонить нам: «Що вам куплять, що вам привезти?»", — розповідає Валентина Шкурат.

Село Єршов, Суспільне Чернігів

Від Єршова до кордону з Росією 27 кілометрів. Село під обстрілами не було, розповідають жінки, а поруч прилітало. Одного разу від вибухової хвилі у будинку Валентини Шкурат потріскалось скло у вікнах. Заклеїла їх липкою лентою.

Тепер, кажуть, до села частіше заходять дикі звірі, ніж люди.