Вистава «Гетьман» у Чернігівському молодіжному - ви маєте її побачити!

Це був мій перший вихід у театр у новому році – і така удача! Бо вистава «Гетьман» викликає резонанс, спонукає до роздумів, обговорення, дослідження, не відпускає. Поясню, чому.

По-перше, це п’єса до цього моменту зовсім невідомої мені до цього моменту письменниці Людми́ли Старицької-Черняхівської. Коли шукала про неї інформацію, довідалася, що це одна з найяскравіших представниць доби «розстріляного відродження» (20-х і 30-х років XX століття), близька подруга Лесі Українки, громадська діячка, патріотка, організаторка кінематографічної справи…

Одне слово, настільки масштабна й яскрава особистість, що просто сором не знати про неї. А я не знала, тому дуже рада, що завдяки виставі довідалася.

По-друге, події у п’єсі відбуваються в один із найяскравіших і найтрагічніших періодів Гетьманщини, це самісінький початок 18 ст., часи уже зрілого Мазепи, коли він стоїть перед неймовірно відповідальним вибором щодо майбутнього України – з Московією та Петром чи, може, з поляками? Османами? Чи зі Швецією та Карлом? Тож історичні паралелі очевидні й викликають багато емоцій.

Тому на нас чекає зустріч із яскравими історичними персонажами з оточення гетьмана Мазепи: генеральним суддею Василем Кочубеєм, фастівським полковником Семеном Палієм, майбутнім «гетьманом в еміграції» Пилипом Орликом, Андрієм Войнаровським – племінником гетьмана Мазепи та його довіреною особою, а також з Мотрею Кочубей, її матір’ю, і навіть… Петром І.

По-третє, всі чоловічі образи у цій виставі грають жінки. Так, це несподівано. Так, це трохи дивно. Але цілком виправдано у часи війни і дуже цікаво! Для актрис Молодіжного це була неймовірна нагода проявити Анімус – свого внутрішнього чоловіка (показати цю частинку своєї душі, індивідуальності, особистості). І за цим дуже цікаво спостерігати.

Набагато частіше чоловіки грають жінок на сцені чи в кіно (на думку одразу спадає японський театр Кабукі, легендарна голлівудська комедія «У джазі тільки дівчата»). У цій виставі такий оригінальний хід запропонував режисер Роман Покровський. Образи козацької старшини у виконанні наших актрис дуже колоритні, яскраві. Особливо мені сподобалися небіж Мазепи та Орлик. А від появи Петра І було страшно й гидко (Юлія Матросова – браво!) Цю виставу варто побачити на власні очі та відчути мурахи!

Дякую колективу за цю роботу! Порада майбутнім глядачам: перед виставою бажано трохи освіжити в пам’яті історичний контекст про головних персонажів.

Вікторія Сидорова