Юлія Городна: львівська біатлоністка, чернігівська студентка, медалістка Універсіади

Нещодавно в американському Лейк-Плесіді завершилася зимова Універсіада. Для України ці змагання були не тільки черговим шансом нагадати світові про незламність нашої країни, а й історичним поверненням у студентський спорт, адже до того збірна України востаннє була представлена на зимовій Універсіаді ще у 2017-му році.

Чернігівські виші на змаганні представляли два спортсмена. Інтерв’ю з одним з них – лижником Олексієм Кириком вже можна знайти на нашому сайті. А розмову зі студенткою Чернігівського інституту інформації, бізнесу і права пропонуємо Вашій увазі сьогодні. Про виступи з сестрою, медаль Універсіади та головну збірну України – воїнів ЗСУ читайте у розмові з Юлією Городною.

Спортсменка-львів’янка, але чернігівська студентка

Юлія Городна, світлина спільноти "Біатлон України"

-Розкажіть на кого вчитеся та чому Ви, спортсменка з Львівщини, обрали чернігівський ВНЗ?

-Я навчаюсь на спеціальності«Менеджмент та публічне адміністрування», на третьому курсі.Спочатку вчилася у Львівському кооперативному коледжі економіки і права у своєму місті – у Львові. І так сталося, що коли потрібно було вибирати інститут, я як раз знаходилась у Чернігові на тренувальному зборі. Тут мені і розказали багато хорошого про Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права, тому мій вибір на цьому виші і зупинився.

Чому обрала таку спеціальність? Бо я з самого початку вибирала коледж і інститут, які не пов’язані зі спортом: було бажання навчатися чомусь іншому.

-Наскільки я розумію, Універсіада – не перше Ваше міжнародне змагання. Розкажіть про свій змагальний досвід.

-Так, я вже 5 років виступаю на юніорських кубках IBU, але вперше приїхала на Універсіаду. Можу сказати, що Універсіада дала мені серйозний поштовх: під час змагань були такі моменти, які дадуть мені більше впевненості у подальших стартах.

-Як раз ця Універсіада – перша з 2017-го року, в якій брала участь збірна України (на Універсіаду-2019 українці не поїхали через те, що вона проходила у Росії, а Універсіаду-2021 скасували через коронавірус, - прим.). Тобто ціле покоління студентів не мало змоги виступати на цьому турнірі. Чи важливо Вам було показати гарний результат у Лейк-Плесіді?

-Звісно, важливо виступати на всіх стартах добре і показувати хороший результат. Я дуже рада, що нам вдалось принести медаль для нашої країни!

-Як раз про медаль. Перед естафетою(Юлія, разом зі Степаном Кінашем, завоювали «бронзу» в одиночній змішаній естафеті, ця медаль стала першою для України на Універсіаді-2023, - прим.) портал biathlon.com.ua повідомляв, що участь у ній візьмете не Ви, а Олена Городна (Олена – студентка Львівського державного університету фізичної культури, - прим.). Як сталося, що, у підсумку, на старт вийшли саме Ви та якою стала для Вас ця гонка (що залишилося у пам'яті, які емоції)?

-Після індивідуальної гонки тренери прийняли рішення, що я стартуватиму естафету. Тож для мене теж було неочікувано, коли я побачила стартові протоколи, в яких була заявлена не я, а моя сестра. Тренери сказала, що люді просто помилились і переплутали нас, але помилку швидко виправили, тож на старт вийшла я.

В мене лише хороші емоції від цієї гонки. Так, є моменти де, як я думаю, могла б спрацювати краще на вогневому рубежі, але так як це перша медаль – дуже задоволена.

-Розкажіть, як це взагалі – виступати на змаганнях разом з сестрою? Та як так вийшло, що обидві сестри – біатлоністки?

-У 9 років не могла вибрати, чим хочу займатись. Тато запропонував біатлон: так я тут опинилася, та так й залишилась. Сестрі через декілька років теж стало цікаво і вона теж вирішила займатись біатлоном. Останнім часом на всі змагання їздимо з Оленою разом, тож вже звикли.

-Ще щонайменше двічі (під час гонки переслідування та забігу на 12,5 кілометрів, - прим.)Ви претендували на медалі Універсіади, але обидва рази заважала остання стрільба. Що ставалося, з чим пов'язані помилки?

-Гадаю, справа у психології: я не впоралась з емоціями. Коли ти приходиш до вогневого рубежу і розумієш, що ти зараз стоїш на 3 установці (тобто посідаєш поточне третє місце, - прим.), з’являються думки: «Від одного твого пострілу залежить: будеш ти з медаллю, чи ні». Це дуже сильно впливає: ти бачиш і чуєш, що позаду суперниці, бачиш поруч з собою лідерок, тому хочеш зробити «нуль» (закрити всі мішені на стрільбі, - прим.)швидко і піти з вогневого рубежу. Але не завжди виходить так, як хотілося б.

Світ підтримає Україну, а МОК хоче повернути росіян

-Розкажіть про атмосферу Універсіади. Як на Вас реагували звичайні американці, коли бачили людину у формі збірної?

-Всі спортсмени, які були на Універсіаді, були дуже привітні. Не можу сказати, що я з кимось дуже тісно спілкувалася, але не було такого, щоб хтось не так подивився, чи, скажімо, щось грубо відповів. Навпаки, всі вітались і усміхались один одному.

Відкриття змагань відбувалася на льодовій арені і на трибунах було багато людей: вболівальників. Коли вийшла збірна України, всі піднялись і це дуже вразило та запам’яталось для всієї нашої команди!Також багато було моментів у супермаркетахабо аеропортах: люді бачили нас, у формі збірної України, підходили, цікавились ситуацією, яка в нас відбувається. В такі моменти ми розуміємо, що світ знає правду, знає що відбувається. Світ нас підтримає.

-Зараз спортивний світ розділився. Наприклад, жіночий розряд першого тенісного «Гранд Слему» цього року – «Australian Open» виграла білоруска Арина Сабалєнка, а дівчачій фінал взагалі був суто російським: Корнєєва-Андрєєва. Паралельно обговорюється повернення російських й білоруських спортсменів на Олімпіаду-2024. Як Ви гадаєте, чому спортивна спільнота толерує представників країн, які напали на Україну? Та чи вдасться «протягнути» росіян та білорусів на Олімпіаду?

-Я категорично проти повернення російських та білоруських спортсменів до змагань. Можливо, спортивна спільнота просто не розуміє всієї ситуації, що відбувається: вони можуть казати, мовляв, «спорт поза політикою». Але, на мою думку, країну-агресора потрібно відокремити від всього світу. Тому сподіваюся, у Міжнародному олімпійському комітеті це зрозуміють й не допустять російських та білоруських спортсменів до змагань.

Щодо цієї популярної тези: «спорт поза політикою»… Я натрапляла на пости відомої російської лижниці, медалістки Олімпіади. Буквально кожен її допис складається з того, що вона пишається своєю країною та розповідає про неї лише найкраще. Тому я не розумію: чому спортивна спільнота закриває очі на те, що російські та білоруські спортсмени, так звані лідери суспільної думки, підтримують те, що в нашій країні гинуть люди.

Руйнування Чернігова та надія на ЗСУ

Юлія Городна (праворуч) разом з сестрою Оленою, світлина з особистого архіву Юлії Городної

-Так як Ви не живете у Чернігові постійно, цікавий Ваш погляд з боку: наскільки наше місто змінилося після російської облоги у лютому-квітні 2022-го року?

-Я була в Чернігові у травні: те що ми бачили – це дуже страшно. Розбиті будинки, згоріла техніка на дорогах… До широкомасштабної війни це було красиве місто, одне з найкрасивіших міст, в яких я бувала. Але після того як під Черніговом побував «руський мир», все змінилося: під ногами в нас було те, що раніше було стінами будинків, вікнами… Важко було повірити своїм очам. Я думала, у XXIстолітті таке вже неможливо.

-Гадаю, Ви неодноразово змагалися на чернігівській лижній базі. Вона знаходилася на Бобровиці – одному з найбільш постраждалих районів Чернігова. Чи бачили її сучасний стан? Та чи вірити у перспективу побудови на місці лижної бази у Чернігові траси рівня Кубку IBU (про це зараз говорять у федерації біатлону України)?

-Базу я теж бачила ще у травні минулого року: вона дуже сильно постраждала. Потрібно багато коштів та роботи щоб все відбудувати (як заявив президент федерації біатлону, треба назбирати біля 200 мільйонів гривень, – прим.). Гадаю, якщо у федерації сказали, що зможуть зробити, значить так все і вийде.

-Які у Вас найближчі плани?

-Сесію в інституті вже закрито: так як в мене не було можливості приїхати в Україну, здавала її дистанційно. А щодо змагань: за кілька днів будемо від’їжджати до Естонії на юніорський Кубок IBU.

-Думаю, навіть Ви, членкиня збірної України, погодитеся, що головна збірна країни зараз – це ЗСУ, а головна перемога на яку ми всі чекаємо – перемога над російсько-білоруським загарбником. Тож щоб Ви побажали нашим захисникам?

-Хочу подякувати нашим рідним ЗСУ за те, що вони нас захищають: за кожен ранок, який ми маємо можливість зустрічати, прокидаючись у своїх ліжках. За те, що ми можемо працювати, змагатися та навчатися.

Українська армія це сила і гордість нашої Батьківщини!