Чи подають чернігівці жебракам?

Прояви жебрацтва є у всьому світі, Україна та Чернігів не виключення. Хтось допомагає всім нужденним, хтось вибірково, покладаючись на власні відчуття та переживання, а комусь це не подобається в будь-якому вигляді. Але треба пам’ятати, що подібні явища не залежать ні від рівня економічного, культурного чи соціального розвитку країни, а також можуть бути обумовлені різноманітними причинами й обставинами, залежними й абсолютно незалежними від самої людини.

Оскільки 5 серпня у світі відзначається Міжнародний день благодійності, ми вирішили поспілкуватись із чернігівцями на цю важливу тему та з’ясувати, яке ж у них ставлення до жебрацтва у своєму місті та країні загалом.

Ірина, педагог:

– Іноді даю таким людям гроші та допомагаю, але переважно людям біля церкви, а не під магазинами. Не всім підряд даю, бо переважно перед цим дивлюся на зовнішній вигляд, того хто просить.

Наприклад, усі знають жіночку, яка сидить та жебракує біля «Дитячого світу». Ось до неї в мене немає довіри, і я ніколи їй не дам і копійки. Також немає в мене довіри до людей, які жебракують з фотографіями дітей та родичів або просто сидять з дітьми.

Самі розумієте, бувають так душевні пориви, що ось хочеться допомогти, і все. Можу покласти гроші в благодійні бокси в аптеках та супермаркетах, і таке буває.

Ігор, кур’єр:

– Не дуже добре ставлюсь до жебрацтва, особливо коли люди сидять на колінах та просять гроші на якихось незрозумілих дітей. Не допомагаю тим людям, які просто сидять та жебракують, але в той же час здорові та можуть просто піти та спробувати десь заробити, але не хочуть цього робити. В основному це бізнес, який хтось кришує, і спонсорувати його я не бажаю.

У свою чергу я віддячую тим же вуличним музикантам, які гарно грають та співають, адже вони щось роблять та намагаються заробити тим, чим вміють. Без проблем можу дати 5–10 гривень таким виконавцям. Нещодавно в підземному переході дав співаку грошей.

Лариса, викладач:

– Звичайно, не хочеться, аби хтось взагалі займався жебрацтвом, але в нашій ситуації намагаюсь таким людям допомагати. У мене індивідуальний підхід до цієї справи. Я сама маю вирішити, що ось ця людина реально потребує коштів, і якщо я це побачу, то допоможу.

Упевнена, що ті ж символічні кошти, які я даю нужденним, їм чимось допоможуть. Жебракам із дітьми на вулиці я вірю далеко не завжди. Проте якщо це адресна допомога якійсь дитині – звичайно, треба допомагати.

Віктор, пенсіонер:

– По можливості завжди треба допомогти, але якщо це дійсно злиденні люди без грошей. Але якщо це люди, які просто збирають, як то кажуть, данину своєму керівництву або просто пропивають гроші, то їм не дам і копійки. По них завжди видно, чи чесна людина, чи просто збирає гроші для когось.

Звичайно, погано, що жебрацтво у нас в країні взагалі існує. Краще б, аби у всіх було всього вдосталь і жебрацтво зникло само по собі.

Також допомагаємо багатодітним сім’ям, людям на операції та в інших подібних благодійних зборах.