«Я просто впала на коліна і кричала…»: історія чернігівської родини, яка відбудовує зруйнований дім

З квітня 2022 року Чернігівщина почала оговтуватися після російської навали. Вони залишили після себе лише розруху. Постраждало безліч будинків мирних мешканців. У когось дім був пошкоджений частково, а в когось вигорів дотла. Але чернігівці продовжують жити та відновлювати свої будинки. Одна з таких родин сьогодні є героями нашого матеріалу.

Софія та Ігор Локтєві, Фото: Валентина Гавриленко

Родина Локтєвих до 10 березня проживали на краю Чернігова у мікрорайоні Бобровиця. Мешкала родина у великому 2-поверховому будинку. Війна змінила повністю життя сім’ї, російська армія зруйнувала не тільки спокій, а й батьківський будинок. Але Локтєві не здаються і відбудовуються на зло ворогу.

«НА НОВІЙ КУХНІ НЕ БУЛО НАВІТЬ СТАРОЇ ЧАШКИ»

Родина Локтєвих, а саме чоловік Ігор, дружина Софія, донька Ніка, та мама Софії – пані Валентина проживали у великому двоповерховому будинку на околиці міста. Батьки Софії заїхали у будинок у 2000 році, у ньому пройшло все дитинство жінки. Софія говорить:

«Цей дім дістався мені від батька, у ньому я росла. Ми коли заїхали в той будинок, то там нічого не було, тільки побілені стіни і лампочка висіла на проводі. Тут не було ні води, ні газу в будинку. Потім ми з батьками потихеньку приводили усе до ладу, будувалися. Батьки купували меблі, ми клеїли з мамою шпалери, провели газ, воду, з’явилася кухня, ванна з туалетом всередині».

Пізніше Софія вийшла заміж за Ігоря, у них з’явилася донечка. Всі разом жили у батьківському будинку. Родина постійно вкладала кошти в дім, намагалася робити усе, щоб умови життя ставали дедалі кращими.

«У 2021 році ми закінчили ремонт», – розповідає жінка, – «ми жили дуже добре до 24 лютого. У нас була нова кухня, нова техніка, новий посуд. На новій кухні не було навіть старої чашки. Мене жаба душить за те, що у січні купила блендер Philips і покористувалася лише 5-7 разів. Новий холодильник, нова мікрохвильова, великий телевізор, комп’ютери – усе було. Війна усе забрала».

«МИ ВИЇХАЛИ 10 БЕРЕЗНЯ І БІЛЬШЕ БУДИНКУ НЕ БАЧИЛИ»

24 лютого для кожного українця розпочалося із жахливої новини. Софію зранку розбудила її мама, і повідомила що почалася війна. В той час як пані Валентина із зятем поїхали по продукти та пальне, Софія залишилася вдома з донькою. Передчуваючи щось погане жінка зробила фото вулиці з ґанку, де видно ще не зруйновані росіянами сусідські будинки.

24 лютого 2022 і 21 лютого 2023, Фото автора

Кожного дня ситуація загострювалася, тому 10 березня родина вирішила поїхати до родичів Ігоря у мікрорайон Забарівка.

«Я розуміла що ситуація все гірша й гірша. Я сиділа на ґанку, а над головою літали снаряди. Страшно не було, була злість. Ми виїхали 10 березня, і більше будинку не бачили. На нашій вулиці 10 числа почались прильоти. Як тільки ми від’їхали машиною якраз у місце де вона стояла прилетів снаряд, тобто буквально 20-30 секунд нас врятували. У родичів чоловіка також розпочались проблеми з газом, електрикою і зв’язком. Я не хотіла щоб дитина виживала в умовах бойових дій у Чернігові якщо розпочнуться вуличні бої, тому 13 березня прийняли рішення виїжджати, і уже наступного дня ми поїхали. Чоловік відвіз нас до кордону з Угорщиною. Його батьки кілька років працюють в тій країні, тому свекруха приїхала і забрала нас» – розповідає Софія.

«Я КРИЧАЛА ТАК… Я НЕ ДУМАЛА, ЩО МОЖУ ТАК КРИЧАТИ»

Будинок Локтєвих згорів 13 березня, про це жінці повідомила сусідка, яка залишилася вдома.

«Я кричала так… Я не думала що можу так кричати», – говорить жінка, – «боляче було неймовірно. Я ніколи не уявляла що переживатиму такий біль. Це як втрата рідної людини. Тоді ми були на Забарівці, телефоную сусідці, а вона каже: «Софія, давай не зараз, ми вставляємо вікна, у нас від вибухової хвилі вибило скло, пів вулиці горить, і твій будинок в тому числі». Я просто впала на коліна і кричала 20 хвилин, потім декілька годин плакала, тоді був ступор».

Родина порахувала, що до будинку потрапило близько 4 снарядів, серед них були запалювальні. Комусь із сусідів «пощастило», в них зруйнувало тільки дах чи стіни, а в когось будинок згорів повністю, як у Софії. Температура горіння була настільки високою, що від дерев’яних матеріалів будинку не залишилося навіть попелу, а цегла розвалювалася коли її підіймали. З документів сім’я врятувала право власності та технічний план ділянки, паспорти і свідоцтво про народження Ніки. Всі документи пов’язані з комунікаціями в будинку згоріли, також залишилося в домі і свідоцтво про смерть батька Софії.

«Не забрала фотоальбоми татові й з мого дитинства», – ділиться жінка, – «дуже шкодую про це. Все інше можна купити, а фото уже не повернеш. В мене від батька залишилося лише кілька фото у цифровому варіанті, решта згоріла. Доньці боляче за свої іграшки. У неї був рожевий набір з олівцями та фарбами, вона дуже любить малювати і це було важливо для неї. Про іграшки каже: «Шкода що ми їх не забрали, якби я могла, то забрала б усю хату і сховала у себе під серцем».

«ТИ РОЗУМІЄШ ЩО ЗАБРАЛИ ВСЕ, НЕ ЗНАЄШ ЯК ДАЛІ ЖИТИ, АЛЕ Ж ЯКОСЬ ТРЕБА»

Вперше на власні очі побачити будинок, чи те що від нього залишилося, жінці вдалося 30 травня. Вона згадує:

«Коли ти це бачиш і розумієш, що в тебе нічого не залишилось… Немає нічого, ти приїжджаєш і бачиш що тут просто бита цегла навколо будинку, неможливо було до будинку підійти. Все згоріло, немає нічого: оплавлена тарілка, погнута улюблена мідна турка, обгорілий чайник і купа металобрухту. Ти розумієш що забрали все, не знаєш як далі жити, але ж якось треба».

Спочатку сім’я власними силами намагалася розібрати завали. За 4 дні їм вдалося звільнити частину території навколо будинку. Об’єм роботи був величезний. Потім Софія побачила допис Андрія Галюги про те, що «Бо Можемо» допомагає розбирати завали і вирішила зателефонувати йому. Разом з волонтерами сім’я півтори місяці розбирала згарище. Загалом комунальники вивезли до 20 Камазів будівельного сміття, при тому, що воно сортувалося.

Розібрати завали вдалося в кінці липня, паралельно Софія з мамою займалися городом. Ніхто не сидів без діла, навіть маленька Ніка намагалася чимось допомогти та розвеселити всіх.

«МИ ВЖЕ Й НЕ СПОДІВАЛИСЯ НІ НА ЩО, АЖ РАПТОМ МЕНІ ЗАТЕЛЕФОНУВАВ АНДРІЙ ГАЛЮГА»

«Розібрати розібрали, а що ж далі робити? Від стін нічого не залишилося, довелося заливати армопояс повністю, щоб зберегти цоколь. Ми порахували що для того, щоб звести те, що зараз стоїть потрібно 16 000 доларів, таких коштів у нас немає. Ми вже й не сподівалися ні на що, аж раптом мені зателефонував Андрій Галюга. Це було в серпні, він сказав що вирішили відбудувати мій дім. Це були феєричні суми, але вони вирішили допомогти і ми зрозуміли що треба будуватися. Андрій каже: «Ти ідеш туди, пишеш заяву, може що дадуть, давай вирішувати, що ще треба». Так і пішла робота.

24 вересня змонтували опалубки, потім наймали робітників, щоб вони виклали коробку із піноблоку. 26 кубів піноблоку надала міська рада, за що я їм дуже вдячна, дуже допомагали з матеріалами «Бо Можемо» і «Дах Чернігів. Благодійний фонд «Аніка» надали нам 6 вікон і одні балконні двері. З деревом нам допоміг місцевий меценат, надав матеріалу на 120 000 грн. Волонтери допомагали з роботою, дах взагалі вночі зводили. Волонтери не давали подуріти, заспокоювали, підтримували. Ці люди надавали не тільки фізичну, а й психологічну допомогу» - розповідає Софія

Завдяки благодійникам родині вдалося виконати багато роботи. На матеріали волонтери витратили більше 400 000 грн, за що Локтєві дуже вдячні. Крім цього сама родина вклала понад 130 000 грн власних коштів. Наразі сім’я знімає квартиру у Чернігові. Ігор намагається приїжджати кожного дня до будинку, щоб попрацювати. Чоловік – будівельник, займається фасадами, але в цю пору року роботи немає, тому зараз він безробітній. Софія працює оператором, усі зароблені кошти йдуть на відбудову.

На сьогодні у сім’ї Локтєвих ще дуже багато роботи. Софія говорить:

«Коли стане тепліше будемо робити підлогу, адже вона зараз замерзла. Треба декілька Камазів піску, а один коштує більше 10 000 грн, дуже багато треба й інших матеріалів. Опалення потрібно зробити, викласти дві стіни всередині. Чоловік тут майже кожного дня, що можемо – те й робимо».

Родина продовжує відбудовувати свій рідний дім, але їм потрібно ще багато коштів. Тільки на саме опалення потрібні дороговартісні матеріали, а ще підлога, стіни, двері. Софія та Ігор сподіваються тільки на краще, і їм потрібна наша допомога. Ми закликаємо усіх не байдужих допомогти коштами цій сім’ї, щоб вони швидше змогли повернутися у батьківську хату.

Картка для допомоги СофіїЛоктєвої: Monobank 5375 4141 3532 0264