Влаштували спостережний пункт і сушили снаряди: пенсіонерки із Чернігова, які допомагали військовим, залишилися без житла

Втратити за день все, що наживалося протягом життя – це справжнє горе, а залишитися у пенсійному віці без житла – ще те випробування. Подібне лихо торкнулося під час повномасштабного вторгнення багатьох жителів нашої області. Не оминуло горе і родину Наталії Зайцевої із Чернігова.

Їх будинок розташований на північній околиці Чернігова на вул. Липинського, його побудували батьки жінки. Зінаїда Олександрівна та її чоловік 5 років власноруч, і за допомогою найманих працівників, зводили своє родинне гніздечко. Планувалося, що в їхньому домі проживатиме одразу чотири покоління: Наталія, її мама пані Зінаїда, і син зі своєю донькою. Проте син перебрався у столицю, а жінки залишилися господарювати у вдома. Вони вирощували овочі, доглядали за садом, садили квіти, тримали курей і кролів, та будували плани на майбутнє. Проте здійснитися тим планам так і не судилося.

«У НАШОМУ ПОГРЕБІ СУШИЛИ СНАРЯДИ»

Пані Наталія, її мама Зінаїда Олександрівна та син, який якраз приїхав у гості в ті дні, дізналися про вторгнення із ранкових новин, а вже згодом неподалік їхнього будинку військова техніка почала копати окопи. Жінка розповідає:

Зінаїда Олександрівна і Наталія Зайцева, Фото: Валентина Гавриленко

- Ми почали допомагати, давали все, що їм було потрібно. До мене син приїхав, і вже в Київ не зміг поїхати, він залишався тут, допомагав військовим, тягав снаряди, сушив їх. Ми тут були одним цілим, усі люди допомагали, давали що могли. Ми розуміли, що тут вирішується доля Чернігова.

Дві пенсіонерки, як і їхні сусіди, охоче прийняли вдома чернігівців, що об’єдналися в БУР – Бобровицький Укріп Район, а згодом і військових ЗСУ. Жінки навіть не думали покидати свій дім, оскільки були впевнені, що все закінчиться через 5 днів, але ситуація лише погіршувалася.

Побитий паркан, Фото: Валентина Гавриленко

- На сусідній вулиці в перші дні вже згорів будинок, скрізь почали бомбити, – згадує Наталія Зайцева. – В перші дні біля будинку дві міни впали, я тоді підійшла, закрила вікна, і в цей момент скло розбилося. Ми думали, що це швидко закінчиться. Мама поїхала у центр міста, а я тут залишалася, бо думала, що ось-ось закінчиться все, дадуть світло і газ.

Неподалік будинку пані Наталії були вириті окопи, а у погребі господині сушили снаряди. Жінка говорить:

- У нашому погребі сушили снаряди, тому що вони були мокрі, і тут (під будинком, – ред.) їх складали. У будинку ночували військові, ми їм тут готували їсти, давали все, що могли: і ковдри, і матраци, і шуби. У мене був двоповерховий сарайчик, і на другому поверсі у військових був спостережний пункт, вони попросилися, і звісно ж ми їм не відмовили. Коли вже замітили, що звідти йде спостереження, то вони його просто знесли. Через ліс, який добре видно, намагалися прорватися диверсійно-розвідувальні групи, але їх там зупинили, разом з нашим хлопцями. Тут був і Юрій Вєткін, і той, хто його врятував, і інші звичайні люди, які обороняли Чернігів.

«СУСІДИ КАЖУТЬ, ЩО БУДИНОК ДВА ДНІ ГОРІВ»

Покинути рідні стіни пані Наталія погодилася вже коли почалися бої в Новоселівці. Наполягали на евакуації й самі військові. Жінка вирішила виїхати лише тоді, коли ворог частково зруйнував її будинок.

- Стало зовсім небезпечно, вже в хаті повилітали вікна, двері, впала стеля, і я вирішила виїхати. Військові теж казали, щоб їхала. Коли я виїжджала були такі обстріли, що командир цього взводу кілька разів казав лягати. У нас були кролі і кури, але сарай взагалі знесло, тут все було червоне, – розповідає пані Наталія.

Жінка поїхала до родичів у центр Чернігова, де вже перебувала її мама, а згодом вони вдвох попрямували на Захід країни. Знайти житло двом пенсіонеркам було складно, бо все що їм пропонували коштувало близько 400 доларів, тож Наталія і Зінаїда Олександрівна вирушили у Німеччину. Там мати з донькою і дізналися болючу новину. Наталія Зайцева говорить:

- Коли у Чернігові з'явився зв'язок, ми зв'язалися із сусідами, і вони повідомили, що будинок згорів.Вже коли відходили, росіяни з танків розстріляли будинок. Також було бомбардування літаками, попав фосфорний снаряд, і дім зайнявся. Сусіди кажуть, що будинок два дні горів. На нашій вулиці під час того обстрілу загинув чоловік, серед бійців теж були загиблі та поранені.

Зінаїда Олександрівна та її донька у пенсійному віці втратили все, що наживали протягом життя.

- Був розпач, бо тобі нема де жити, в тебе зовсім немає ніяких речей. Я виїхала в одному спортивному костюмі й з паспортом. Ти не знаєш де будеш жити, хочеться повернутися на Батьківщину, але немає куди, і це жахливе відчуття, – ділиться жінка.

Все життя матері та доньки залишалося у цьому будинку. Найбільше їм шкода речей, які вже ніколи не повернути, зокрема фотографії. Також пані Наталія з сумом згадує колекцію картин чернігівського художника Саєнка, старовинні ікони, і найцінніший скарб Зінаїди Олександрівни – вишиті сорочки й рушники, що залишилися від її мами.

«Я ПЕРШИЙ РАЗ ПОБАЧИЛА, ЩОБ НІМКЕНЯ ПЛАКАЛА»

У Німеччині дуже добре прийняли жінок із Чернігова, проте головним їхнім бажанням було повернення додому. Вже у жовтні 2022 року пані Наталія зі своєю мамою планували їхати до рідного міста, жити збиралися у будинку родичів, навіть квитки купили, але доїхати з першого разу не вдалося. Наталія Зайцева розповідає:

- З 10 жовтня були масовані обстріли. Нам приймальна сторона у Німеччині каже: «Куди ви їдете, там дуже небезпечно», і якось нас вмовили залишитися. Оскільки жити нам було ніде, а хата родичів потребує капітального ремонту, і там не централізоване опалення, ми вирішили перечекати зиму, а потім повернутися.

Виїхати з Німеччини і повернутися в Чернігів матері та доньці вдалося весною 2023 року. Жінка говорить:

- Я зовсім по-іншому подивилася на Німеччину. Кажуть, що німці не дуже емоційні. До нас добре ставилися, ми познайомилися з однією німецькою пані, і ми й зараз переписуємося. Коли ми виїжджали, вона плакала. Я взагалі перший раз побачила, щоб німкеня плакала. Але ми хотіли повернутися на Батьківщину. Я взагалі не розглядала варіант, що буду жити й працювати за кордоном.

«МЕНІ КАЗАЛИ, ЩО ВЖЕ ВСІ РОЗІБРАЛИ ЗАВАЛИ, І ВЖЕ Й ВІДБУДУВАЛИ, А Я ЧЕКАЮ»

Приїжджати до зруйнованого житла для жінок досі морально важко. Окрім того, що росіяни скидали авіабомби на дім, саперам довелося підірвати у зруйнованому будинку снаряди наших військових, які не вдавалося забрати. Це призвело до більших руйнувань. Майже рік пані Наталія не могла навіть дивитися на руїни, які колись були її домом.

- Коли я приїхала, мені казали, що вже всі розібрали завали, і вже й відбудували, а я чекаю. Але емоційно я не могла сюди їхати, і цим займатися. Я і зараз сюди їжджу, і потім стресую, а тоді взагалі не могла цього робити. Тому ми пізно почали розбирати завали, – ділиться пані Наталія.

Через два роки після руйнування жінки вирішили привести до ладу рідну хату, яку сім’я колись так довго будувала. Наталія зв’язалася з волонтерами, і викликала саперів, щоб ті додатково оглянули завали.

- Я взагалі не знала з чого розпочинати, а потім побачила фотографії БФ «Фенікс Україна», що вони щось відбудовують, і написала їм, попросила допомогти, – розповідає господарка зруйнованого будинку. – Вони приїхали, подивилися, і почали розбирати завали, а потім мені у Фейсбуці написала ГО «Бо Можемо», теж запропонували допомогу. Вони разом працюють, один фонд в один день розбирає, а інший – в другий. Працюють не увесь день, але все одно вже зробили не мало.

Волонтери вже близько місяця допомагають матері та доньці. За цей час встигли розібрати другий поверх, стіни якого падали навіть від легких поштовхів. Чи доведеться зносити стіни першого поверху – наразі невідомо. Хоча роботи розпочалися лише нещодавно, жінка вже будує плани на майбутнє, і понад усе мріє про перемогу та відбудову. Наталія говорить:

- Рішення важко далося, я постійно думала, зважаючи на вік, що може піти по простішому шляху, взяти житловий сертифікат, купити квартиру, і вже нічого не робити. Але я пішла по складному шляху. Я сподіваюся, що якісь люди мені в цьому будуть допомагати, якісь фонди та держава допоможуть з коштами, на які вийде відбудуватися. Я хочу відновити будинок, теплицю, посадити сад, і буду запрошувати відпочивати хлопців військових.

Зінаїда Олександрівна і Наталія Зайцева, Фото: Валентина Гавриленко

83-річній матері та її доньці, які в пенсійному віці втратили все, що так довго наживали, починати нове життя – це ще те випробування. Але жінки не здаються, а надихає їх віра в перемогу. Наталія говорить, що Україна не повинна бути в руїнах, тому потрібно відбудовуватися. Жінки готові працювати над відновленням, аби знову мати дах над головою, та повернути дім, який великими зусиллями будувала вся родина. Тож закликаємо усіх, за можливості, допомогти пані Наталії та Зінаїді Олександрівні коштами на відбудову. У цій справі навіть маленький донат відіграє важливу роль. Також можна допомогти фізично, та приєднатися до розбору завалів.

Карта для допомоги: Наталія Зайцева 5363 5421 0847 2672

Чернігівська Медіа Група